Уперше опубліковано: 17.09.2016
Авторка перекладу: Світлана
Замість передмови
Проміжок часу серпень-вересень насичений великою кількістю історичних подій, які вплинули на хід історії Європи і загалом мали стати приводом для засвоєння уроків, але, як видно, не склалося. Перші особи держав, які зараз перебувають на своїх постах, нічого цього не знають і знати не хочуть, бо вважають себе найвеличнішими, найпрекраснішими і, звісно ж, найрозумнішими. Але фокус у тому, що жоден ідіот не визнає себе таким і обов’язково вважатиме себе найбільш розумним і далекоглядним, а іноді – найкращим у світі переговорником.
А в цьому проміжку вмістилися Польський похід, пакт «Молотов – Ріббентроп», початок війни, і все це обертається навколо Польщі й західної частини України. Ми навмисно повторюємо це в перекладі, бо ті, хто не знає історії, приречені на її повторення.
***
Сьогодні (17.09.2016 – Ред.) – один із днів ганьби, які скоро не залишать у календарі рф, спадкоємиці СРСР, живого місця. Але 17 вересня – день особливої ганьби. У 1939 році було скоєно те, що навіть нинішній позамежний цинізм і словоблуддя російського керівництва не може обіграти в повному обсязі. Досі в москві роблять риб’ячі очі та відмовляються від фактів, які давно відомі всьому світу і не потребують додаткового підтвердження.
77 років тому СРСР продемонстрував свою родову ознаку – віроломство. Ще наприкінці Першої світової війни новостворена держава більшовиків уклала сепаратний мир із Німеччиною і фактично зрадила союзників, перекинувшись у стан противника. Хоч і не багнетами, а величезною контрибуцією більшовики підтримали противника в один із найважчих моментів і головне – припинили його війну на два фронти. Ось і тоді нападом на Польщу СРСР підтвердив своє реноме, знищивши саму Польщу та добряче підставивши Німеччину.
Що характерно, стосовно Польщі та Німеччини було продемонстровано різні відтінки вже зрілої та добре сформованої підлості. Слід зазначити, що поляків Сталін відверто боявся і не наважувався самостійно воювати з ними. Совкова історія має досить цікавий епізод, який подають як найбільше досягнення, а йдеться про коротку радянсько-японську війну в районі Халхин-Голу. Насправді це була цілком скромна прикордонна сутичка, яка з самого початку не допускала переростання в повномасштабну війну. Японцям просто не потрібна була пустельна Монголія, що примикала до не менш пустельного Сибіру, а совок уже готувався до війни в Європі, поступово стягуючи на Захід свої війська. Тож великої бійки там просто не могло статися. Але офіційна пропаганда дала іншу оцінку цим подіям, стверджуючи, що саме та битва зупинила японців від подальшого відкриття другого фронту.
Насправді питання про ведення чи неведення бойових дій проти СРСР вирішувалося зовсім іншими аргументами. Японія йшла по ресурси, яких не демонстрували ні Монголія, ні Далекий Схід СРСР. І навпаки, південно-західний напрямок відкривав можливість захоплення родовищ корисних копалин та сільськогосподарських регіонів. Саме це стало вирішальним чинником під час вибору вектора руху та визначило, хто буде здійснювати загальне керівництво бойовими діями. У протистоянні непримиренних суперників – армії та флоту – переміг останній. Подальші події війни в Азіатському регіоні диктувалися командуванням японського флоту, яке ніколи б не санкціонувало вторгнення до Сибіру.
Усе це до того, що російські історики досить легко припускають аргументацію у стилі «Японці злякалися наслідків Халхин-Голу», але чомусь ця формула працює лише стосовно противника, а до себе вони це не бажають примірювати. Зауважимо, що японські збройні сили боролися з армією Китаю, збройними силами США, Британської імперії та їхніх союзників. І спочатку це їм вдавалося досить успішно. Достатньо сказати про те, що японські військові дійшли до островів, з яких уже можна було організовувати бомбардування Австралії. Де Японія – і де Австралія! Тільки там американці змогли зупинити японський коток.
Так от, совок ще в далекому 1920 році зазнав оглушливої поразки у війні проти Польщі. Варшавська битва стала класикою військового мистецтва, її зараховано до переліку битв, які кардинально змінили хід війни. Поляки переграли совків розумом, дисципліною та винахідливістю. Користуючись совковою термінологією, поляки настільки відбили у москви бажання повоювати в Польщі, що Сталін так і не наважився самостійно розв’язати війну проти ненависного сусіда. На відміну від битви на Халхин-Голі, радянсько-польська війна мала незрівнянно більший розмах, і в ній брало участь набагато більше особового складу, ніж у Монголії.
Крім того, польська кампанія також виявилася серйозною психологічною травмою особисто для майбутнього господаря СРСР – Сталіна. Відомо, що влітку 1920 року командування РСЧА прийняло рішення про наступ на Польщу у двох напрямках, які розходилися один від одного (згодом Вермахт наступив на ці самі граблі) та виділило угруповання, які наступали, у два фронти. Західним фронтом керував Михайло Тухачевський, і його завданням було оволодіти столицею Польщі – Варшавою, Південно-Західним фронтом командував Олександр Єгоров, і завдання фронту полягало у захопленні Львова.
(Далі буде)