Помилка Гітлера (Частина 2)

Як відомо, Рудольф Гесс був особистим секретарем Гітлера і сполучною ланкою із зовнішнім світом, у тому числі з містиками, які дали Гітлеру ґрунт для його політичних та ідеологічних конструкцій. Гесс брав безпосередню участь у створенні книги «Майн Кампф» і міг би вважатися співавтором, бо наповнював її конкретними даними, якими оперував Гітлер. До свого фатального польоту в Англію Гесс був тінню і найвірнішим другом Гітлера. Він особисто знав тих містиків, з урахуванням праць яких Гітлер сформував теоретичне обґрунтування своєї расової теорії.

Усе це цікаво тому, що тема геополітики в розумінні Гаусгофера звила собі гніздо в кремлі з подачі пройдисвіта Олександра Дугіна, який і був початковим теоретиком «русского мира». Якщо хтось візьме на себе мужність і прочитає хоча б кілька книжок цього діяча, то переконається в тому, що стиль і методика побудови теорій майже ідентична тій, що була у Гітлера. Навіть не читаючи дугінських книжок, достатньо прочитати лише їхні назви, щоб зрозуміти духовну спорідненість творців Рейху та «русского мира». Звісно, в цих теоріях є відмінності, але тільки в частині обґрунтування обраності німців у Гітлера і росіян – у Дугіна, проте решта дуже схожа.

І ось у цьому місці настав час озирнутися на те, що створив товариш Гітлер і що з цього вийшло. Однією з фундаментальних праць, на яких базується «Майн Кампф», є праця росіянки Олени Блаватської «Таємна доктрина» та ще деякі, менш відомі книжки. А розвинув ідеї Гітлера Альфред Розенберг, народжений в російській імперії, в місті Ревелі, від обрусілого німця та обрусілої француженки. Перші 25 років життя він прожив у росії, спочатку царській, а згодом – і радянській. У москві закінчив Вище технічне училище (МВТУ), де й здобув диплом інженера-архітектора. Тільки після цього він повернувся до Ревеля і через кілька місяців відбув до Мюнхена, де одразу вступив до структур, у яких уже перебував і Гітлер. Проте як особистість він сформувався саме в росії. Набагато пізніше він став автором більшості заходів, пов’язаних зі знищенням мільйонів людей за расовою або національною ознакою. Цього монстра вигодувала і виховала росія.

До речі, кажуть, що саме Розенберг уперше познайомив Гітлера з текстом «Протоколів сіонських мудреців», що стало наріжним каменем майбутньої книжки. Сама ж книга викладала расову теорію приблизно так. Є чиста нордична раса, що складається з нащадків аріїв. Зрозуміло, що саме до цієї раси належать германські племена та більша частина сучасної йому Німеччини. Ще раз підкреслимо, що, за теорією Гітлера, арійці суттєво відрізняються від інших народів на рівні крові (генетичному рівні). Тут не допускаються різночитання, і належність до арійської раси має підтверджуватися прямо та чітко. Це важливо тому, що арійці є носіями особливої духовності, сакральних знань та споконвічних традицій. Достатньо провести з ними невеликі маніпуляції, як вони все згадають і перетворяться на надлюдей з феноменальними здібностями. Будь-яка домішка в крові може звести нанівець усі зусилля, а тому чистота крові бралася за основу, що тягло за собою цілу низку практичних програм – від розведення чистих арійців до знищення біологічно недосконалих особин.

Як це не дивно, сьогодні в росії так само апелюють до понять духовності, споконвічності та сакральності. Ці речі цілком серйозно промовляються на найвищому рівні, і нікому на думку не спадає, що вони видають цитати з «Майн Кампф»!

Тобто Гітлер обґрунтував теорію абсолютного блага, носієм якого є арійці. Якщо так, то повинен існувати антагоніст, який не дав арійцям здійснити всі чудові речі, які вони покликані зробити. Мало того, недавня поразка в Першій світовій війні, розруха, злидні та безробіття взялися у арійців не самі по собі і не як наслідок їхніх дій, а як підступи цього самого антагоніста. Така гітлерівська формула зараз лунає з кожного російського телевізора, але ніхто не звертає уваги на те, що пропагандисти використовують залежаний товар, який уже одного разу привів до катастрофи тих, хто в це повірив.

Як видно з тексту книги, антагоністом арійців є євреї. Саме їхня деструктивна роль призвела до неприємностей, які переживала повоєнна Німеччина, і взагалі світовий сіонізм спить і бачить, як би знищити арійців. У книзі є розлогі приклади, що обґрунтовують цю теорію. Звідси висновок: євреї є смертельними ворогами, а якщо так, то виживе хтось один – або євреї, або арійці. Усі світові процеси зумовлюються цією споконвічною боротьбою, про що Гітлер повідомляє в широких історичних екскурсах.

Крім цих двох полюсів, начебто існує ціла низка народів і держав, які допустили той чи інший ступінь інфільтрації в них євреїв. Залежно від сили впливу цих євреїв на держави і народи, Гітлер пропонував їх розглядати як перспективні, які можна очистити від євреїв, та приречені, які очищувати марно. Останні, хоча самі й не є євреями, підлягають знищенню разом із ними.

Як показують подальші події, Гітлер і його найближче оточення справді вірили в такий розклад. Достатньо вказати, що згаданий вище Альфред Розенберг перед стратою зберігав спокій і присутність духу та відмовився від останнього, передсмертного слова, яке надається для покаяння. Він залишився при своїх переконаннях до останньої секунди свого життя.

Гітлер чітко і прямо вказав не те, що радянська росія смертельно уражена сіонізмом і не підлягає санації. Він вказав на необхідність очистити територію росії від населення і залишити тільки ту кількість, яка потрібна для обслуговування технологічних процесів. На підтвердження своїх тез він зазначив, що в росії сталося найгірше з того, що взагалі може бути, – владу захопили сіоністи. Між іншим, при владі справді опинилося багато євреїв, зокрема, вказані в першій частині Лев Бронштейн-Троцький та Яків Свердлов, які своїми радикальними теоріями заклали підвалини репресивного апарату, що поглинув мільйони життів.

Крім того, Гітлер вказав на те, що росія виявилася єдиною країною, де знайшла свою реалізацію ідея класової боротьби та перемоги пролетаріату, авторами якої були євреї Карл Маркс та Фрідріх Енгельс. На його думку, це стало лакмусовим папірцем внутрішнього розвалу росії, в якому винні саме євреї.

Власне кажучи, Гітлер виявився заручником власних містичних теорій, які лягли в основу його фундаментальної праці «Майн Кампф». Першим шаром спростування його теорії є проста логіка. За ідеєю, беззаперечним підтвердженням правильності теорії Гітлера повинно було стати обернене співвідношення кількості євреїв у Рейху та її успіхів у досягненні поставлених цілей. Як відомо, співвідношення виявилося прямим. Чим більше знищувалося євреїв і прирівняних до них непотрібних представників інших народів, тим гірше ставало в Рейху, і врешті-решт він обвалився. Проте знищення тривало аж до загибелі Рейху.

Проте є й інші факти, що спростовують твердження Гітлера. Так, Карл Маркс стверджував, що пролетарська революція може виникнути лише в країнах з високим рівнем виробничих відносин, внаслідок чого там буде досить потужний прошарок робочого пролетаріату, який сконцентровано навколо заводів і фабрик і всередині груп якого встановлено ефективні комунікації. Тільки за цих умов можна було досягти необхідного рівня самосвідомості робітничого класу, який стане локомотивом революції. Звідси випливало, що найбільш доречними країнами для виникнення революційної ситуації, яка могла б вилитися у пролетарську революцію, Маркс вважав Англію, Німеччину і Францію. Щодо росії він прямо вказав, що росія для революції не підходить категорично. Революцію можна очікувати будь-де, але не в росії. Як бачимо, в цьому випадку Маркс помилився, і помилився у фундаментальних питаннях. Тобто експериментальним шляхом було доведено неповноцінність теорії Маркса. Він або виходив не з тих міркувань, які були істотними, або не врахував щось важливе, що кардинально змінювало суть усієї теорії. Тут бачимо приблизно те саме, що згодом продемонструвало вчення Гітлера, – хибність тверджень в основі теорії.

Тому твердження Гітлера про те, що росія стала індикатором зараженості єврейською теорією Маркса, – бездоказове. Далі ми наведемо власні, сьогоднішні спостереження, але такі самі спостереження можна було провести і у 1925 році в Німеччині чи в іншому місці.

(Далі буде)