Помилка Гітлера (Частина 1)

Уперше опубліковано: 02.05.2016

Авторка перекладу: Світлана

Замість передмови

У ті часи, коли було написано цей текст, ми часто і наполегливо звертали увагу на отруйну сутність ідеї євразійства, яка стала основою путінської квазіідеології. На тему доводилося заходити з різних аспектів, щоб показати небезпеку всього того, що там зібрано. І от у якийсь момент спала думка про те, що, можливо, занурення в дивні теорії здається нудним і марним, а тому було вирішено показати, звідки все це взято і до чого це вже одного разу призвело. Але попередження пішли в порожнечу, а тепер ми на власні очі бачимо повторення цієї історії. Словом, для тих, хто пропустив цей текст дев’ять років тому, ми його переклали українською, і, можливо, він комусь допоможе розставити потрібні акценти в тій реальності, яка нас зараз оточує.

***

Цього року напрочуд тихо минув день народження Адольфа Алойзовича Гітлера, на якого так хоче бути схожим російський фюрер – дідусь Вова. Якось обмотані скрєпами військові історики на зразок генерала Гарєєва не видали чергової порції свіжопідправленої історії – напевно, всі сили кинуто на 9 травня, який у рф набув вигляду релігійного ритуалу. Ще б пак, правильно відправлені обряди вже дають очевидні й дивовижні результати. Що далі війна, то молодшими стають «ветерани» і тим більшу кількість їх виявляють. Вже нікого не здивувати 70-річним захисником москви і Сталінграда.

Але ми не станемо тягатися з грандами історичних багатоходівок, бо ще Марк Твен прорік мудрість, яка тут могла б звучати так: «Ніколи не сперечайтеся з російським істориком: ви опуститеся до його рівня, і він зачавить вас досвідом». Ми торкнемося лише одного аспекту діяльності товариша Гітлера (у нього ж була соціалістична партія, хоч і національна), який прямо не вплинув на перебіг бойових дій, але, без сумніву, послужив фундаментом усього того, що ми тепер називаємо Третім Рейхом. Ітиметься про його книгу «Майн Кампф», написану в середині 20-х років, яка стала Біблією націонал-соціалізму. Як відомо, нещодавно уряд Німеччини зняв табу на публікацію цієї книжки, і вона там одразу стала бестселером.

Автор уперше взяв до рук цю працю ще у дні розвалу совка. Тоді це було перше напівофіційне видання, без назви на обкладинці та без вихідних даних усередині. На початку було написано передмову про те, що текст книги є перекладом з німецької, який було зроблено на замовлення найвищих органів влади совка ще задовго до війни. Схоже на те, що в ті часи там був ще й гриф на кшталт «Таємно», хоча про це там не йшлося. Якщо комусь доводилося читати цей опус, той не дасть збрехати, що написано його важкою мовою і читається він складно. За стилем дуже схоже на те, як писав Ульянов-Ленін. Така ж тягомотина та пишномовство.

Проте цей текст став відправною точкою для цілого ряду тлумачів та продовжувачів базової теорії націонал-соціалізму, які писали вже не так теоретичні викладки, як практичні аспекти, що випливають із книги. Треба сказати, що приблизно те саме відбувалося і в комуністичній росії. Високопарні промови були малозастосовні до практичних заходів, і вже інші партійні теоретики розробляли основні тези ленінського вчення для їх практичного застосування. Те, що відбувалося після жовтневого перевороту, спиралося на розробки Льва Троцького і Якова Свердлова.

У Німеччині була приблизно та сама картина. Гітлер обмежився однією книжкою, бо вірив, що в ній є відповіді всі питання. Вважається, що основним теоретиком, який розвинув теорію Гітлера про расову перевагу та протистояння, був Альфред Ернст Розенберг. Саме він розвинув ключові ідеї «Майн Кампф» до механізмів їх практичного здійснення. Суд у Нюрнберзі оцінив його внесок у м’ясорубку і надягнув на нього мотузяну краватку, в якій він і постав перед Творцем. Запам’ятаймо цього діяча, бо далі це відіграватиме свою роль.

Через те що книжка писалася у мюнхенській в’язниці, Адольф Алойзович мав багато вільного часу і не шкодував його на опис свого дитинства, а також юності й молодості. Хоча в момент написання книги він був зовсім не старим, проте розповісти було про що. Ще одну частину було присвячено партійному будівництву, але нас цікавить розділ, у якому Гітлер виклав основну проблему, боротьбі з якою він обіцяв присвятити своє життя, і таки присвятив його саме цьому.

Варто сказати, що до того часу Гітлер уже мав щільне спілкування з видними німецькими містиками, які й пробудили в ньому потяг до стародавніх речей, що стали основою для всього подальшого викладу. З погляду офіційної історії, викладене Гітлером було більше ніж суперечливим, проте він досить вдало інтерпретував старі легенди та нові дослідження сучасних йому містиків. Ми не будемо перевантажувати читача безліччю прізвищ типу Гвідо фон Ліста чи Карла Гаусгофера, але зробимо лише два маленькі зауваження.

Перше. Зариваючись у глибини історії, Гітлер виводить лінію про те, що германці належать до чистої та найвищої раси, єдиного носія сакральних знань та споконвічної духовності. Напевно, вже один набір цих термінів одразу нагадує те, про що зараз розповідають кремлівські політики. Але до цього ми ще повернемося. З тексту видно, що Гітлер уявляв собі прихід германських племен на їхнє нинішнє місце зі сходу. Всі ці теорії замикаються на містичній Шамбалі та твердженнях про зв’язок німців з Тибетом, причому – кровний зв’язок. Коли Гітлер прийшов до влади, одну з перших великих і далеких експедицій інститутів СС було направлено саме до Тибету. Але найцікавіше, що цей блок оповіді замикається на знаменитій постаті – Олені Петрівні Блаватській, яка видала свою працю на тему стародавніх знань – «Таємна доктрина». У Гітлера в «Майн Кампф» просто виразно проступають мотиви праць Блаватської.

Друге. Якщо почитати або подивитися російських політологів чи інших експертів, які промивають мізки росіянам, то майже напевне вони будуть оперувати цілою низкою термінів, які не цілком зрозумілі обивателю, але він вловлює їхній зміст за інтонаціями мовця або з тексту, що оточує термін. Один із найчастіше вживаних термінів – геополітика. Багато хто говорить про те, що путін якраз і загрався в цю геополітику. Тут є дуже цікавий збіг, якщо тільки це можна вважати збігом. Один з основних духовних наставників – Гаусгофер – відомий авторством книги, яка так і називається – «Геополітика». Що характерно, саме Гаусгофер став родоначальником теорії, що описала військову силу як рушій прогресу. Тобто він обґрунтував неминучість та користь воєн для розвитку держави.

Напевно, це теж нагадує щось із того, що ми зараз чуємо з кремля.

(Далі буде)