Грань очевидності

Авторка перекладу: Світлана

Напевно, більшість колег під час масових повітряних атак роблять одне й те саме – спостерігають за повідомленнями моніторингових каналів, які повідомляють про те, скільки, чого і куди летить. Уже як на це реагують – інше питання. Можливо, це виглядає приблизно так:

Утім, обізнаність про те, як складається ситуація, дозволяє розрахувати свої зусилля для тих чи інших видів реакції. Скажімо так, за весь час війни ми вже точно знаємо, скільки до конкретного місця летить балістика, «Кинджал», крилата ракета або дрон, і це дає уявлення про те, що можна встигнути зробити за цей час, а чого вже не встигнути. Але все це написано до того, що деякі повідомлення моніторингових каналів просто ставлять у глухий кут.

Наприклад, ти на власні очі бачиш, як у небо валить ППО, і приблизно відраховуєш час від виду вибухів снарядів чи ураженої цілі до звуку цієї події, щоб зрозуміти відстань, на якій все відбувається. На власні очі бачиш сплески на воді від падіння барахла, розшарпаної повітряної цілі і читаєш: «У Києві гучно». Навколо верещать сигналки машин, а тут профі, який через кожні пів години пише: «На жаль, лише один донат», – нагадує тобі, що навколо тебе – гучно. У цей момент виникає думка про те, що або з тобою щось не так, або у «моніторингового каналу» з’їхав дах.

Ось це, і багато іншого, залишаєш без особливої ваги, бо розумієш, що такі події, настільки тривалі і справді екстремальні, неминуче впливають на психіку людей і так чи інакше деформують її в якийсь бік. Але виявляється, що подібні речі трапляються і в зовсім далеких місцях, де умови зовсім не схожі на ті, що навколо нас. Проте щось подібне буває й там. Так, у сьогоднішній ізраїльській пресі вдалося натрапити на такий текст:

«Прем’єр-міністр і міністр закордонних справ Катару шейх Мухаммад бін Абд ар-Рахман Аль Тані оголосив, що переговори щодо Гази перервано після удару ізраїльських ВПС по штабу ХАМАСу в Досі… Глава уряду Катару підтвердив, що ціллю ізраїльської атаки стала штаб-квартира політбюро ХАМАСу».

З іншого боку, Ізраїль офіційно взяв на себе відповідальність за удар та підкреслив, що планування операції, її підготовка та здійснення лежать виключно на Ізраїлі і він не спирався на допомогу зовнішніх сил. При цьому вже відомо про те, що в операції брали участь до 15 винищувачів і паливні заправники. Як результат, у будівлю штабу ХАМАСу, а точніше – в її перший поверх, де розташовано конференц-зал, у якому зібралося керівництво терористичної організації, було укладено понад десять високоточних боєприпасів. Їх назвали авіабомбами, але не виключено, що це був узагальнювальний термін, а насправді туди прилетіли як бомби, так і ракети.

Це до того, що в місце, де зібралася сходка терористів, прилетіло понад десять ракет і бомб, і, напевно, всім їм стало нестерпно сумно. Принаймні, більше ніхто їх не бачив власним ходом, і якщо вони справді були в цьому приміщенні, то переговори автоматично перериваються, бо говорити нема кому, та й нічим. І ось містер очевидність, як і наші діячі, розповів про те, що було гучно і в цьому галасі говорити незручно. Хоча, може, я прискіпуюся до них?