Третє запитання: як формувалися ці пари імен-відповідників? Дуже просто: в документах, що посвідчують особу. У радянському паспорті першим завжди вказувався варіант імені, по батькові та прізвища особи російською мовою. На наступному аркуші – мовою союзної республіки, тобто, зокрема, українською (приклад з відкритих джерел):
Як бачимо, удмурт на прізвище Нікітін став Михайлом Миколайовичем. А на першій сторінці його паспорта, скоріше за все, було вказано: Никитин Михаил Николаевич. Звернімо увагу: відповідники діяли щодо імені та по батькові, а прізвище транслітерувалося.
І тепер, напевно, найголовніші запитання.
Чи є ця традиція непорушною? Ні. Слушно вказав автор коментаря до статті, згаданої на початку: «Традиції легко змінити. Було б бажання». Приклади, коли свідомо, з певною метою порушуються правила написання, відомі всім. Найближчий до нас – це традиція писати назву країни-агресора з малої літери: росія, рф, російська федерація. Така новація виникла після широкомасштабного вторгнення, і зараз вона цілком звична в різноманітних текстах (крім, напевно, офіційних документів). Згодом написання з малої літери поширилося на імена людей, назви міст та інші слова за вибором авторів. І зараз ми розуміємо, що це не помилка, а ввічливий, але помітний засіб вираження ставлення до цих «персонажів», як їх назвав автор цитованого вище коментаря. Та й шановний Anti-Colorados у текстах наводить кілька власних імен і географічних назв з малої літери. Відхилення від чинного на той час правопису були в текстах відомого мовознавця Олександр Пономарева (у його блозі на сайті BBC Україна було відповідне застереження щодо вживання ним слів у формі «инший», «варіянт» тощо), у мові дикторів новин на каналі СТБ (коли я його ще дивилася, зараз не знаю). Чому можна допускати такий відхід від правил? Тому, що це авторські сайти/блоги, де висловлюється власна, а не офіційна думка.
І найголовніше. Якщо змінювати підходи до написання російських власних назв, то навіщо? Знову звернуся до думок коментаторів:
«Воно наче й доволі дріб’язкова зневага, а наче й зайве нагадування, що ті – чужинці. А ще це чомусь смішно».
«Якщо так, щоби хотілося сплюнути, то звісно краще транслітерувати».
От і відповідь: для розрізнення «свій – чужий» і для передачі відповідного ставлення до носія цього імені. Причому елемент ставлення працює в обох напрямах: найчастішими героями москальських анекдотів про «хохлів» є Пэтро і Мыкола. Це приклади транслітерації, нічого особистого, але ж вони не звучать російською саме через мовну особливість – переважання «м’яких» И та Е (тому написання літер Э і Ы в корені російських слів досить рідкісне). Тому, щоб передати ставлення до російських діячів, я (з мовчазної згоди Автора статей) наводжу їхні імена транслітеровано, хоча б частково. Тому в текстах про «прутіна» перекласти його як Володимира – забагато честі. Володимир – на заголовному фото (це пам’ятник роботи Лео Мола, відкритий у Лондоні ще у 1988 році).
Я не застосовую транслітерацію в історичних статтях і щодо історичних діячів попередніх часів (як Ленін, Йосип Сталін та інші). Ці люди вже відомі під усталеними українськими відповідниками, тому, на мою думку, їх «перейменовувати» зараз нема сенсу. Це суто мій експеримент, і вам, шановні читачі, пропоную зробити власні висновки: наскільки це варто робити? Наскільки легко читати?
А от із написанням російських географічних назв і назв різноманітних об’єктів ситуація дещо інша. Зараз завдяки ЗСУ ми опановуємо назви їхніх авіабаз, «сєлєній», малих міст, підприємств тощо. І якщо авіабазу названо «Белая», то передавати її як «Біла», за вимогами Правопису, напевно, не варто. В умовах війни географічні назви повинні бути максимально наближені до оригіналу і написання на картах. І саме так – «Бєлая» – називали її наші командири, презентуючи результати операції «Павутина», коли 1 червня 2025 року кілька авіабаз було успішно атаковано нашими дронами.
Про точність написання географічних назв у часи війни може свідчити таке фото, виловлене в Мережі начебто в березні 2022 року:
Мені також траплялася думка про те, що у військових зведеннях назви населених пунктів, які наводяться після слів «місто», «село» тощо, не відмінюють, щоб передавати їх максимально точно: в селі Майскоє, біля міста Унєча. У перекладах я теж зберігаю такий формат стосовно маловідомих і невеликих населених пунктів, але загальновідомі назви великих міст відмінюю.
Ці свої підходи до перекладу я, звісно, нікому на нав’язую, але цікава ваша думка, наскільки такі зміни виправдають себе в аспекті зручності читання, точності передачі інформації й нашого ставлення до агресора.
Отака історія на сьогодні. Ще раз вдячна вам за цікаві та слушні коментарі!
Як перекадати їх,то все,включно з прізвищем. Левко Грубий та Сашко Гарматкін… 🙂
ШІ каже:
Ім’я Іоанн (Іван) є одним з найпоширеніших імен у світі і має давнє біблійне походження. Його трансформація серед європейських народів відбувалася впродовж століть, і кожен народ адаптував це ім’я до своєї фонетики та мовних особливостей.
Походження імені
Оригінальне ім’я “Іоанн” походить від давньоєврейського імені Йоханан (יֹוחָנָן), що означає “Бог милостивий” або “Яхве помилував”. Це ім’я стало відомим у християнському світі завдяки двом ключовим постатям: Іоанну Хрестителю та апостолу Іоанну.
Трансформація в різних мовних групах
1. Слов’янські мови
У слов’янських мовах ім’я набуло форми Іван. Це найпоширеніший варіант в Україні, Росії, Білорусі, Болгарії, Сербії, Хорватії та інших слов’янських країнах.
* Українська: Іван, зменшувальні форми: Івасик, Івашко, Ваня.
* Російська: Иван, зменшувальні форми: Ваня, Іванко.
* Білоруська: Іван, Ян.
* Польська: Ян (Jan), зменшувальні форми: Янек (Janek), Ясь (Jaś). Це ім’я є одним з найпопулярніших у Польщі.
* Чеська/Словацька: Ян (Jan).
2. Германські мови
У германських мовах ім’я трансформувалося, зберігаючи оригінальну структуру, але адаптуючи її до фонетики.
* Німецька: Йоганн (Johann), Ганс (Hans), Йоганнес (Johannes). Ганс є дуже поширеним у Німеччині, і часто вважається скороченою формою від Йоганна.
* Англійська: Джон (John). Це одна з найвідоміших трансформацій. Звідси походять й інші форми, як-от: Джонні (Johnny), Джек (Jack), Шон (Sean) (з ірландської).
* Нідерландська: Ян (Jan), Йохан (Johan).
* Шведська/Норвезька/Данська: Йохан (Johan), Ян (Jan), Йенс (Jens).
3. Романські мови
У романських мовах ім’я трансформувалося з латинської форми Ioannes.
* Французька: Жан (Jean). Це ім’я стало одним із символів Франції. Звідси походить жіноча форма Жанна (Jeanne).
* Італійська: Джованні (Giovanni). Зменшувальні форми: Джанні (Gianni), Нанні (Nanni).
* Іспанська: Хуан (Juan). Це одне з найпоширеніших імен в іспаномовному світі.
* Португальська: Жуан (João).
* Румунська: Іон (Ion).
4. Кельтські мови
* Ірландська: Шон (Seán), Оуен (Eoin). Ці імена є поширеними в Ірландії.
* Валлійська: Йоан (Ioan), Єван (Evan).
5. Фінно-угорські мови
* Фінська: Юхані (Juhani), Юкка (Jukka), Юха (Juha), Йоханнес (Johannes).
* Угорська: Янош (János).
Таблиця трансформацій
| Мовна група | Мова | Варіант імені | Зменшувальна форма |
|—|—|—|—|
| Слов’янська | Українська | Іван | Івасик, Іванко |
| | Російська | Иван | Ваня |
| | Польська | Ян (Jan) | Янек (Janek), Ясь (Jaś) |
| | Чеська | Ян (Jan) | Янек |
| Германська | Німецька | Йоганн (Johann), Ганс (Hans) | Ханнес (Hannes) |
| | Англійська | Джон (John) | Джонні (Johnny), Джек (Jack) |
| | Нідерландська | Ян (Jan) | Яннеке |
| | Шведська | Йохан (Johan) | Йоханнес |
| Романська | Французька | Жан (Jean) | Жані (Jeany) |
| | Італійська | Джованні (Giovanni) | Джанні (Gianni) |
| | Іспанська | Хуан (Juan) | Хуаніто (Juanito) |
| | Португальська | Жуан (João) | Жуанзіньо (Joãozinho) |
| Кельтська | Ірландська | Шон (Seán) | Шоні (Seanie) |
| Фінно-угорська | Угорська | Янош (János) | Яні (Jani) |
Ця широка варіативність демонструє, як культурні та лінгвістичні процеси впливають на адаптацію імен. Незважаючи на різноманітність форм, усі вони походять від одного кореня, що свідчить про спільне християнське коріння більшості європейських народів.
—————-
Як бачите, те що стає своїм, переробляється під себе. Мабуть те що чуже та короткочасне, можно залишити в оригіналі.
Щодо певних імен та буквального їх розуміння.
Наприклад, Ніко, лай!
Як на мене – це не ім’я, а команда якійсь собаці. Можливо, ТАК (Ніко) бАриня називала ту собачку, яку німий Гєрасім поплутав в сутінках з коровою та назвав Муму…
Щодо назв. Мені подобається наголОшена болотна назва столиці Помийної Педерації, мацКВА.
Також – Санкт-чЛєнінград
> От і відповідь: для розрізнення «свій – чужий» і для передачі відповідного ставлення до носія цього імені.
Так отож бо й воно. І варто зважати, що чинний правопис було затверджено 2019 року, а саме 22 травня 2019 року. Які тоді були маркери “свій — чужий” серед населення України? “Какайья разньіца”…
Тому, на мою скромну думку, забезпечувати еволюцію традиції не лише можна, а й необхідно.
> Ці люди вже відомі під усталеними українськими відповідниками, тому, на мою думку, їх «перейменовувати» зараз нема сенсу. Це суто мій експеримент, і вам, шановні читачі, пропоную зробити власні висновки: наскільки це варто робити? Наскільки легко читати?
Легше буде читати “Лєнін”, “Іосиф Сталін”. І “лєнін” та “іосиф сталін” також не різатимуть око, бо щось забагато поваги катам українців.
Топонімику, як на мене, варто транслітерувати, крім випадків, коли вона має українське походження, або на територіях, населених (або раніше населених) українцями (напр. Білгород, Курськ, Вороніж).
Дякую за Вашу працю!
Щодо таблиці порівняння московських та Українських слів, то це було б смішно, якщо б не було так сумно. Тому що у більшості випадків тюркському чи монгольському слову у московської мові протиставлено Українське, яке насправді виявляється запозиченням з Латинської, як, на приклад, изюм – родзинка. Найцікавішим/найсумнішим прикладом я однак вважаю утро – ранок. Бо звісно, “ранок” – слов’янське слово, але ж воно витіснило набагато древніше “утро”, когнат грецької Еос та латинської Аврори, споконвічного індоєвропейського слова для зори.
І що з того? В таблиці видно, що запозичувала з латині ОСНОВНА МАСА слов’янських народів. Якщо ЦЕ прийшло з заходу, то цілком логічно, що звідти й було запозичене слово, яке описує ЦЕ (предмет, дію тощо).
А те, що слов’янське слово змінило санскритське, ну так це називається еволюцією…
Загалом не мені залишати зауваження мовознавцям, але оце “ввічливе засудження” має й один значний недолік. Єдиний шлях боротьби проти привласнення кацапами собі всього пов’язаного з “руським” це писати англійською “Moscowy” та “Moscowian” при спілкуванні з іншомовними користувачами Інтернету. Це первісна назва кацапської країни, вони хочуть відновлення історичної справедливості, то най жеруть тепер поки не вдавляться.
Підписував я колись петицію на сайті Президента України про використання в українській назви Московія для педерації . Петицію янелох тихесенько замів під килимок. Я би такі петиції щомісяця підписував при деякій інформаційній наполегливості публічних осіб. Вода камінь точить, а русня на лайно зійде навіть не дочекавшись зміни назви для себе.
Так, потрібно щоб “низи захотіли”. Спочатку це має стати настільки поширеним що сферичний іншомовний чиновник у вакуумі не буде губитися побачивши це слово. Про наших чинних немає сенсу, а попередники цілком природно не відхилялися би від спільного курсу що його здебільшого задають партнери. Ось і маємо найближче місце до кореня проблеми. На мій погляд боротися зі століттями імперського переписування історії безпосередньо трохи важко й напевне марно.
Те, що вони можливо зникнуть як вид чи в найкращому випадку підвид, ще не значить що не варто цього робити. Вони випустили цього джина з лампи. Особливо приємно те, що можна це застосовувати лише проти них але водночас мати дружні стосунки із притомними народами.
І вам дякуємо!