Незвичний погляд. Про рушник (Частина 1)

Авторка: Світлана

Як я й писала в попередній статті, деякі ваші коментарі потребують окремого розгляду, бо вони тягнуть за собою досить цікавий (і немалий) ланцюжок роздумів. І сьогодні я хочу звернутися до коментарів, які стосуються пари «рушник» – «полотенце»:

«Мені не подобається тільки використання нашого слова «рушники» замість авторського «полотенца», бо український рушник – обрядове полотно, я б використовувала або «полотенце», або утиральник».

«В Черкасах є ресторани «Чумацький шлях» і «Рушничок». Коли росіяни в мене запитували, як це буде російською, то я не знав, як відповісти. «Млечный путь», «Полотенце»? Воно зовсім не передає те значення, що воно означає для нас».

Російське «полотенце» першим варіантом перекладу має «рушник». Тобто це нейтральна пара, де не додаються якісь смислові, оцінні або емоційні відтінки. У прямому значенні обидва слова називають предмет, яким витирають руки. До речі, шановний Anti-Colorados у власних українських текстах вживає теж «рушники» на позначення певної групи людей. Отже, якщо не підкреслюється якась особливість, то «полотенце» перекладатиметься як «рушник».

Проте я згодна з обома коментаторами, що наш рушник – це предмет, сповнений багатьох символів. Завдяки вишивці рушник із утилітарної речі стає предметом декору (рушниками завішують образи (=ікони), картини, фотографії на стінах), значущим подарунком, атрибутом свята. Його використовують під час важливих подій як певний символ дороги: зокрема, його стелять під ноги молодятам, коли вони беруть шлюб. Його зав’язують на хреста, коли проводжають людину в її останню путь. До вишивання та виготовлення рушника є ціла низка вимог – які візерунки, які кольори, якої довжини та ширини полотно, скільки площі не вишивається, які слова і де саме відносно вишивки розміщують, і так далі.

І ось тут у мене сформувалося дослідницьке запитання: як називається російською мовою те, що стелять під ноги молодятам або кладуть під весільний коровай? Я взяла статтю з російської Вікіпедії «Русские свадебные обряды», і там було посилання на статтю «Свадебный рушник»! А де ж свадебное полотенце? І я вирішила простежити, в яких випадках тут рушник називають «рушником» (беру це слово в лапки, щоб показати, що це слово російською мовою), а в яких – «полотенцем».

Отже, читаємо визначення і простежуємо географію. «Свадебный рушник — элемент традиционной славянской свадьбы. Служил ритуальным предметом свадебного обряда у русских крестьян и небогатых горожан европейских областей российской империи, а также русских старожилов в Сибири. На Украине считается, что становясь во время венчания на вышитый рушник, молодожёны получают благословение свыше». Тобто «рушники» на весіллі співвідносять із селянами, небагатими містянами і старожилами Сибіру. 

Далі значення «рушника» описується через приклади його використання у весільних обрядах в областях України: «О важности рушника в свадебном обряде свидетельствуют отдельные названия. Например, сватовство в некоторых регионах Украины называлось «взятием рушников» или «отдачей рушников» (Кировоградская область), «рушниками» (Харьковская область), «подаванием рушников» (Киевская область)». А де європейські області російської імперії? Де старожили Сибіру? І де «полотенце»? 

А ось де. «Рушник использовался на всех этапах свадьбы и выполнял функции соединения (связывания), скрывания/покрывания, украшения, дара. У русских во время девичника в канун свадьбы полотенцем или платком накрывали невесту, когда она с подругами шла «в баню» (в соседнюю избу), и невеста начинала выть; такое полотенце (длинное шёлковое полотенце с каймой) называлось реунья (с.-з.-рус)». Звернімо увагу: в цій частині весільного обряду, географія якої – ( с.-з.-рус) – з’являються «платок» або «полотенце», а не «рушник». «Девичник» у «бані» і наш дівич-вечір – це дещо різні події. Попри уточнення, що «невеста» і «подруги» йшли «в соседнюю избу», малася на увазі саме «баня», де нареченій розплітали косу, її мили і парили. «Дівич-вечір» на картині В. Маковського (1883 р.) ймовірно, відбувається на Київщині, ближче до Полісся. Рушники помічаємо на столі й на образах. Але обряди тут не розглядаємо, а стежимо тільки за «рушником» і «полотенцем».

На додаток до «полотенца» або «платка», які використовувалися «в бані», у російській весільній церемонії з’являються інші предмети, щодо яких вказано географію: «После венчания, когда невесте меняли причёску и головной убор, ей надевали повойник и платок, а поверх накидывали, закрывая и лицо, рушник или платок. Раскрывали невесту, только когда молодых уводили в горенку «спать» (рус. москов.)».

У нас у цій частині весілля з молодої знімають фату (я чула також назву «вельон»), також раніше розплітали косу (зараз зачіску переважно не чіпають), а після цього зав’язують хустку як символ заміжньої жінки. І найвідоміша весільна пісня (яку часто співають саме в цій частині весілля) теж каже: «Ой, коси, коси ви мої, Довго служили ви мені, Більше служить не будете, Під білий вельон підете, Під білий вельон, під хустку, Більш не підеш ти за дружку» (кожен рядок тут співається двічі, і це приблизно середина пісні, бо церемонія зав’язування хустки неквапна і в чомусь урочиста).

(Далі буде)