Незвичний погляд. Про рушник (Частина 2)

А ось іще одна цікава паралель використання рушника у нас і «полотенца» у них, наведена у згаданій статті з Вікіпедії: «У русских невеста одаривала полотенцами крёстную, родных жениха, сваху, подружек («веники вязать») и др. гостей. На Украине при сватовстве молодая дарила старостам рушник, а жениху платок; свадебный каравай, вынутый из печи, перед тем как положить на стол, обёртывали длинным рушником».

І тут у статті згадується ще один предмет і наводяться приклади його використання, зокрема на весіллі. Це «ширинка». Та сама російська Вікіпедія пояснює, що це «гульфик, элемент одежды», а також «короткое полотнище, используемое для русского женского головного убора, рушника или передника». Цей момент розглянемо трохи далі, а зараз повернімося до переліку опцій застосування «ширинки». Пропоную порівняти її використання з нашим рушником або хусткою: «При сватовстве парень просил у потенциальной невесты ширинку, отказ обозначал несогласие на брак; ширинка подавалась родителям жениха на сговоре; в день венчания ширинку получали в подарок жених и приехавшие с ним дружки с поддружками; во время свадьбы жених и невеста стояли у аналоя на разостланной ширинке-подножнике; после брачной ночи ширинками одаривались все взрослые родственники мужа… В конце XIX – начале XX века ширинки стали постепенно заменяться платками фабричного производства, сохраняясь в некоторых деревнях в качестве обрядовых головных уборов». Як бачимо, «ширинка», тобто широке полотнище (про вишивку та іншу оздобу не йдеться), виконувала багато функцій, властивих українському рушнику.

Проміжні висновки. «Рушник» і «полотенце» в російському весіллі використовуються по-різному: «рушник» – у нечисленних елементах весільного обряду (до того ж на окремих територіях, а не повсюдно), а в більшості випадків використовувалися «полотенце», «платок» і «ширинка». У нас ситуація інша: з моїх життєвих спостережень, використовуються рушники (для сватів, під коровай, на ікони, під ноги на «розписі» або вінчанні) та хустки (для молодої, для з’єднання рук під час вінчання, а також для дарування найближчим родичам молодят наприкінці весілля). 

І тут кілька слів про «ширинку». Мене трохи спантеличило, що одним слово названо і широке полотнище з важливим функціональним навантаженням, і досить вузький елемент саме штанів. А що в українській мові? Звернімося до ще однієї мовної скарбниці – Етимологічного словника української мови. У ньому до кожного слова наводяться його значення, спільнокореневі слова в інших мовах та версії походження слова. Так от, Етимoлогічний словник української мови (том 6) каже, що в нашій мові є слово «шир», а також кілька різних слів: «ширина» (наголос або на другу И, або на А) – «хустина, хустка», «ширинька» – «підгорля, підшийок» і «ширінька» – «смуга тканини, вшита в передню частину штанів; розріз у штанях». І чомусь я припускаю, що «ширінька» саме з таким значенням і з такою вимовою прийшла з російської мови або сформувалася під її впливом, бо навіщо ставити І після Р, якщо є спільнокореневі слова з И – «ширина» і «ширинка»?

Утім, набагато цікавішим є інше дослідницьке запитання: звідки в російській мові «рушник»? Це їхнє слово чи запозичене наше? Як бачимо, у Вікіпедії щодо використання «рушника» вказано географічні обмеження, проте у статті слово цілком собі нормально вживалося. Деякі їхні галузеві словники у визначенні слова «рушник» вмикають гру «Знайди чужинця», бо східні слов’яни – це українці, білоруси і росіяни, начебто «братні народи», а тут – ось воно: «рушник», «ручник» і «полотенце»: «РУШНИК (укр.), ручник (бел.), полотенце у восточных славян, обычно с вышитым или тканым узором. Этнографический словарь . 2014».На мою думку, ключ до розгадки можна віднайти в їхньому Тлумачному словнику Ушакова і, звісно, в нашому Етимологічному словнику. Словник Ушакова містить слово «ручник» (з літерою Ч), друге значення якого подано так: 2. РУЧНИ́К² (или рушник), ручника, муж. (обл.). Полотенце. Тобто слово «ручник» у значенні «полотенце» має географічні обмеження у вживанні (є «областным» = діалектним), а «рушник» – це його додатковий варіант. 

Звернімося до Етимологічного словника (тoм 5), щоб побачити «родичів» рушника та відчути себе часткою слов’янського світу: скорочення «тс.» означає «те саме», а інші скорочення – це позначення мов – російської, білоруської, польської, чеської, словацької, болгарської, македонської, сербохорватської (так цю мову визначено у передмові до Словника). 

Ще один аргумент на користь українського коріння цього слова в російській мові – це літера Ш на місці Ч. У нас є слова з літерою Ш, які мають спільнокореневі слова з літерою Ч: рушниця, рушник – ручний, яєшня – яєчний, соняшник – сонячний. Тобто спрощену вимову (Ш замість Ч) закріплено на письмі, і якщо це не поодинокий випадок, то можна говорити про певну мовну тенденцію. В російській мові Ш вимовляється, але пишеться Ч (наприклад, конечно), і навіть для слова «рушник» у значенні «полотенце» основним варіантом є написання з літерою Ч – «ручник». Здавалося б, це деталі – яка літера пишеться, яке слово звідки прийшло. Але маймо це на увазі, коли з-за порєбріка полинуть байки про те, що «рушник» – це їхнє слово.

Отака історія на сьогодні.