Що стосується поваги, то тут усе обмежується загальними категоріями, які не мають під собою точних обґрунтувань, бо якщо влізти саме в точні обґрунтування, то картина стає настільки гнітючою, що треба або математику перевертати з ніг на голову, або відходити від величі. Як приклад можна навести порівняння рф і Японії. Тут у плюси росії, без сумніву, піде розмір і незліченні природні ресурси, але цим можна знехтувати. Населення в цих країнах приблизно однакове, близько 140 мільйонів осіб, а посилання на повоєнну розруху марні, бо Японію було зруйновано ґрунтовно та якісно і навіть із застосуванням ядерної зброї. І ось навіть у тому випадку, коли Японія не продає, а купує практично всю сировину, її ВВП утричі більший за російський.
Щодо капіталізації, тобто вартості фондового ринку, то тут Японія йде вперед настільки, що росії залишається нервово курити осторонь: три трильйони доларів Японії проти 416 мільярдів доларів у росії. За цим показником росію обійшла ціла купа країн, включаючи крихітні Гонконг, Тайвань чи Сінгапур (це станом на серпень 2015 року – Ред.)
Очевидно, що з економікою загалом у росії теж якось не склалося. Напевно, є деякі її складові, які дають підстави вважати себе винятковими. Пригадується, кілька років тому громадянин путін щось наполегливо розповідав про росію як про енергетичну наддержаву. Але й тут не склалося. Росія, як і Венесуела, маючи величезні поклади нафти, деградують такими темпами, що в Каракасі автоматники вже розганяють черги до продуктових магазинів. Росія рухається в тому самому напрямі, але власним шляхом. Кремль вирішив прискоритися і просто знищувати продукти. Ми вже бачимо, як вони чавлять персики та гусей, тож Венесуела буде квіточками порівняно з росією.
Із газом велич теж не дуже складається. Справа навіть не в тому, що крихітний Катар за технологіями видобутку газу вже давно обійшов рф, а за обсягами продажів уже наздоганяє. Справа в тому, що «енергетична наддержава» повинна бути на крок попереду в галузі енергетики. Але тут складається все з точністю до навпаки. Рф відверто проспала сланцеву революцію і міцно спить зараз, коли розгортається зовсім новий напрям галузі. Вже завтра нафта й газ можуть втратити свої властивості енергоносіїв, але рф на цьому святі науки і технологій навіть не присутня! Вона зайнята зовсім іншими справами. Ось ми і прийшли до того, що поважати рф просто нема за що, а тому вона бажає змусити всіх боятися її.
«В буднях великих строек»
І ось виявилося, що основною особливістю цього «русского міра» є здатність виробляти багато нехай і не дуже якісної, але дешевої зброї. Цим славився совок, і це зараз намагається демонструвати росія. Тобто вони хочуть поваги через страх, а страх наганяють начебто споконвічним умінням робити зброю, «що не має аналогів», «що випередила на 30–50 років», у незліченних кількостях. Ось це і є чинник, що об’єднує русскомірських.
Вони пишаються скоріше не тим, що створили не просто чудові зразки зброї та військової техніки, а тим, що вони в цій галузі попереду всієї планети. Спробуймо дослідити цей міф і зрозуміти, чи є він винятком із правил. Можливо, з цим справи не такі, як з історією і вірою, може, тут справді проявилися якісь феноменальні риси цього «особливого» народу.
Але спершу треба згадати дві особливості совка. Перша полягає в тому, що совок справді міг наклепати мільйони туфель, черевиків, пальт і сорочок. Інша річ, що весь цей мотлох нікому був не потрібен. Ряди сірих, одного фасону пальтечок висіли через весь магазин, а взуття було таке, що його краще не виймати з коробки зовсім! Хтось думав, що ми взагалі не здатні випускати товари для населення. Нічого подібного! Просто практично всі виробництва мали подвійне призначення. Взуттєва фабрика, наприклад, мала перейти на випуск кирзових чобіт за одним дзвінком. Те ж саме і з тютюновими фабриками. До обіду ще випускали цигарки, а по обіді – патрони. Автомобілі випускалися тільки і виключно з можливістю мобілізації в армію, цивільні літаки тільки наприкінці совка стали проєктувати як цивільні. Все інше – модифікація військової техніки. Надводні кораблі, навіть військові, були мотлохом, а про цивільні навіть і мову вести марно. Тобто цивільна продукція завжди була побічним ефектом роботи оборонки. І ось це вселяє гордість і свердлить ватні серця ностальгією, мовляв, яка велика країна була, все своїми руками зроблено було. А от друга особливість підлягає уважнішому вивченню.
До початку Другої світової війни росія була аграрною країною з невеликими осередками відсталої промисловості. Основні виробничі осередки були заслугою іноземців, які інвестували в імперію. Той самий Донбас піднімали німці, французи та англійці. Найбільший промисловий конгломерат утворився на півдні України, і навіть його центр, місто Донецьк, мав першу назву Юзівка за ім’ям його засновника Джона Джеймса Г’юза. Тобто всі інноваційні виробництва заходили в імперію з Європи.
Потім до влади прийшли більшовики, які дуже швидко втілили в життя слова свого гімну «Весь мир насилья мы разрушим…» З руйнуваннями у більшовиків ніколи проблем не було. А згодом стався когнітивний дисонанс, бо ідея насильницького поширення «світової революції» стикнулася з тотальною відсталістю у збройових технологіях. Це стало зрозуміло під час «походу», як тоді й зараз називаються власні агресивні дії, на Варшаву 1920 року, коли поляки роздовбали червоних під горіх і святкують цю дату щороку.
Тоді більшовики міцно замислилися над тим, як озброїти незліченну армію, щоб продовжити нести прапор революції по всьому світу. Підсумки роздумів були далеко не втішними. Іноземний капітал пішов безповоротно і повертатися назад не збирався. Однак було зрозуміло, що треба піднімати власну енергетику, металургію та машинобудування. Тільки після цього можна говорити про виробництво зброї. На тому й вирішили, але заважали два моменти: все це не було за що й не було кому піднімати, бо інженерів та інших «ворогів народу» вже звично розстріляли, а це означає, що такі кадри слід було надолужити негайно.
Рішення було прийнято швидко і невідворотно. Будови мали стати привабливими для вчорашніх селян. Привабливість створили просто. Каторжна праця на будовах стала просто раєм на тлі вимирання та людоїдства в селах. Кошти взяли звідти ж, із сіл. Сільгосппродукція пішла за кордон, приносячи таку необхідну валюту. З інженерами, обладнанням, верстатами та іншим було набагато гірше, як і з проєктами промислових об’єктів та військової техніки. І ось совок робить перекид і починає брати у Заходу все те, чого немає і не може бути в совку, – фахівців та обладнання.
(Далі буде)