Ще раз про терміни (Частина 3)

У підсумку Наполеон більше не бачив перед собою ворожої армії та вирішив виходити з цих диких місць. А лапті вигадали нову казку про те, що його гнали тим самим шляхом, де він спалив усі населені пункти. Брехня на брехні. Іншої дороги тоді не було в принципі, і навіть якби Наполеон хотів пройти іншим маршрутом, його банально не було. Ну, і звісно ж, його військо просто не було кому гнати, бо військо Кутузова розбіглося лісами і болотами настільки ґрунтовно, що навіть супутники NASA не змогли виявити його місцезнаходження.

А все це до того, що ось ці події назвали «вітчизняною» війною. Мовляв, піднялися всі, від старого до малого, і стали воювати французів не на життя, а на смерть. Нічого такого був навіть близько, а народ – грабував, ґвалтував, вбивав і практикував усе те, що є основою його уявлення про краще життя. Їм взагалі було не до французів і Наполеона. Тож із вітчизняною війною там не склалося абсолютно, і не дивно, що совки вирішили зліпити з ла*на і палиць таку саму історію і назвали той самий шматок війни «вітчизняною».

І тут варто вказати на одну важливу відмінність між першою «вітчизняною» та другою. Як би шалено не поводилося населення імперії, воно все ж таки не пішло до французів записуватися у військо. Припускаю, що якби таке бажання виникло, французи навряд чи дозволили б собі набрати ось таку «піхоту». А ось пролетарі пішли на колаборацію з окупантами просто всім гуртом. Понад мільйон саме росіян увійшли до мілітарних структур окупанта.

Більша частина пішла у військові підрозділи Ваффен СС, як, наприклад, рідний дядько нинішнього імперця Нікіти Міхалкова. Менша частина потрапила до Вермахту, і дуже багато пішло до різноманітних поліцейських структур. Решта населення працювала там, де було потрібно рейху. Тобто співпраця населення з окупаційною владою була повною і всеосяжною. Іноді це навіть набувало форми ідейного утворення на кшталт «Локотської республіки». В будь-якому випадку, все російське населення, яке не мало жодних підстав для національно-визвольної боротьби, перейшло на бік окупанта і при цьому непогано почувалося. Принаймні, набагато краще, ніж за більшовиків.

Але частина публіки, зокрема червоні армійці, що уникли полону, утворювали банди, які зайнялися споконвічною справою – пограбуваннями, насильством та вбивствами. Це були ті самі численні партизани, яких не залишали навмисно в тилу противника, як структура НКВС. Самоорганізація мала лише такий, одвічний характер. Тож тут наступність поколінь очевидна. Ось так цей шматок війни отримав визначення «вітчизняна».

А тепер – логіка. Якщо взяти звичайний Київський торт і відрізати від нього довільний шматок, то його можна називати як завгодно, але однозначно – не в найвищому ступені. Так, якщо ми говоримо про те, що цей шматок торта величезний, то все одно розуміємо, що цілий торт ще більший, і якщо ми не маємо епітета, яким можна описати весь торт у плані розміру, то, напевно, не називатимемо шматок «величезним», а доберемо більш відповідне слово. Так і з війною. Якщо шматок війни названо «великим», то який епітет можна застосувати до всієї Другої світової війни? Напевно, вже ніякий, а якщо так, то це визначення притягнуто за вуха і застосовано або помилково, або з метою обману.

Словом, завжди, коли справа стосується курника, потрібно насамперед визначитися з термінами. А з урахуванням наведених вище прикладів можна дійти невтішного висновку про те, що лапті гарантовано вкладають у це інший зміст, і часто – прямо протилежний. І тут важливо розуміти, що якщо ви не зробили потрібної фільтрації того, що походить від лаптів, і прийняли це на віру, то ви – лох, і саме на вас розрахована ворожа пропаганда.