Або візьмімо приклад дещо іншого плану. Ми багато разів писали про те, що лапті з часів совка вирізали з історії Другої світової війни шматок, який їм самим потрібен, і назвали його «великою вітчизняною війною». Воно зрозуміло, що вся історія тієї війни для них ганебна від початку до кінця. Якщо залишити за бортом той самий проміжок війни, який вони взяли як єдино важливий, то залишиться два її шматки. Перший – з 1 вересня 1939 по 22 червня 1941 років, коли совок вів власні загарбницькі війни з усіма своїми сусідами і був формальним союзником Третього Рейху, тому що понад рік узгоджував з ним свої дії.
А другий шматок – з 8 травня 1945 року, коли на «біс» було підписано черговий акт про капітуляцію Німеччини, по 2 вересня того самого року. У цьому проміжку часу совок віроломно напав на Японію, маючи підписаний та чинний акт про нейтралітет і ненапад. Згідно з цим актом, підписанти не нападали один на одного і не виступали на боці тих сил, які воюють із однією зі сторін акта. Японія виконала його умови повністю, і в яких би руїнах не лежав совок у період з середини 1941 до кінця 1942 років, сама не напала на нього, хоча це була б легка прогулянка, і не піддалася на численні й наполегливі вмовляння Німеччини.
Тобто, незважаючи ні на що, Японія виконала свої зобов’язання навіть у 1942 році, коли Німеччина громила совок, а Японія – Штати і союзників. А от совок – напав на японські війська, причому після ядерних бомбардувань, коли імператор наказав військам припинити бойові дії. Тобто це був справжнісінький віроломний напад на зупинені війська, в чому не було ні необхідності, ні звитяги, ні військового мистецтва, про які, захлинаючись, писав такий собі Віктор Суворов.
І ось ці два шматки війни, де совок виявився взірцем агресії, підлості та віроломства, що зараз повністю перейшло і до федерації, було вирізано і викинуто так, щоб ні совок, ні росіяни не знали нічого, крім «великої вітчизняної». І все б нічого, але тут є два моменти, один – історичного, а інший – логічного характеру. Якщо зовсім стисло їх окреслити, то виглядатиме це так.
Визначення «велика вітчизняна війна» складається з трьох слів, і лише одне з них – «війна» – відповідає дійсності, а два інші – брехня. Перша брехня стосується слова «вітчизняна». Тут було явне запозичення з походу Наполеона на москву. До речі, там теж усе – суцільна брехня, від початку до кінця. Це не була війна 1812 року, бо російська імперія воювала з Францією вже з десяток років. І через те що тоді війни складалися з окремих битв без поняття «лінія фронту», то похід на москву був лише одним із етапів великої війни коаліції проти Франції.
Лапті видерли цей епізод з усієї війни, в якій вони зазнали низки ганебних розгромів, і спробували зробити з нього «перемогу» при тому, що не змогли виграти жодної битви, а російська армія від кордонів імперії бігла аж до москви, де ганьба вже зашкалювала і здача старої столиці без бою стала б незмивною ганьбою. Тому її здали з боєм, здобувши ще один розгром. Але з цього розгрому лапті спробували зліпити щось епічне, а саме – що це вони перемогли Наполеона в Бородінській битві, просто самі взяли та й відступили так, що той увійшов у москву. Потім вони звинуватили французів у тому, що ті пограбували і спалили місто, хоча зробили це самостійно, а французи були вкрай розгублені, побачивши те, що коять росіяни.
Але все це було шито білими нитками, і тому було придумано казку про «партизанів», які орудували в тилу окупованих французами територій. Але французи нічого не окуповували і навіть не докладали зусиль для того, щоб організувати якісь органи місцевої влади, віддавши це місцевому населенню. У Польщі це спрацювало, і там справді виникла самоорганізація, яка привела до створення місцевої системи влади. В росії такого не було і близько, і тому після обвалення центральної влади там почалося суцільне мародерство, і «партизани» грабували поміщиків, а потім – один одного. Робили це люто і так, як вони це люблять.
(Далі буде)
Суворов вибачився за недолугість книгой ” Беру свої слова назад”.