Заповіти Леніна і гроші прутіна (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

У Мережі не раз і два виникали майже ніким не помічені теми про те, де товариш прутін зберігає все нажите непосильною працею. Звісно ж, ідеться не про його «двушку» в пітерській хрущовці і не про автомобіль ГАЗ-21 з причепом «Зубр», які він із глузуванням показував у податкових деклараціях, а про десятки, точніше – сотні мільярдів, втілені в метал, каміння, валюту і, як водиться у такого роду типів – культурні цінності на кшталт картин або яєць товариша Фаберже. Тема ця цілком актуальна, бо після краху Третього Рейху виникла ціла епопея з пошуком «золота партії». Те саме сталося і після краху совка, і там теж зникло «золото партії». Причому обидва ці детективи рясно прикрашено незрозумілими смертями осіб, що мали якесь відношення до руху цих цінностей. Хтось зазнав серцевого нападу, когось збила машина, а хтось сплутав двері та вікно, ступивши з нього назустріч світанку.

Те, що прутін – багатий Буратіно, було зрозуміло ще до того, як він переїхав із Пітера в москву. Справді, контрабандисти ніколи не були особливо бідними людьми, а з урахуванням того що прутін сидів на отриманні «гуманітарки», яка не роздавалася безкоштовно, як це повинно бути, а продавалася через точки братків з Тамбовського угруповання, то навіть на цьому етапі своєї державної діяльності він уже став доларовим мультимільйонером і з огляду на відсутність в Іспанії хрущовок прикупив собі там віллу з виноградниками та цехом із виробництва вина. При цьому цей миршавий тип був відомий ще дуже вузькому колу осіб і свої гроші міг зберігати як готівкою в потаємному місці, так і на рахунках у закордонних банках. Їх було відносно небагато, і тому особливих проблем не було.

Напевно, вперше замислитися над тим, куди все це відвантажувати, царю довелося після того, як його бурхлива зовнішньоекономічна діяльність різко змінила профіль. Його німецькі товариші зі Штазі, будучи громадянами ФРН, розповіли прутіну про те, що добре було б влаштувати поставки кокаїну, але не прямо з Колумбії або через звичні транзитні країни, а через росію, звідки ніхто не очікував такого трафіку.

Звісно ж, прутіна зацікавила ця тема, бо «вихлоп» від цього бізнесу був значно сильнішим, ніж від гуманітарки. Там можна було сміливо малювати два або й три нулі до того, що він мав від «ніжок буша» та сухого молока. Причому обсяги товару набагато менші, а заробіток злітав на такі висоти, на яких навіть Альоша Гагарін не літав.

І ось тоді вже гарантовано все нажите непосильною працею він вивозив за кордон. Тим більше що під нього та його шефа – тата Собчачки – почали суворо копати. Але згодом закордонна заначка допомогла прутіну переїхати до москви, дуже швидко просунутися нагору і врешті-решт стати царем. За перші кілька років свого правління він спрямував відкатні схеми з нафти і газу у власну кишеню і миттєво став мультимільярдером з тенденцією до зростання статків. У готівці такі гроші зберігати вже не можна, бо один мільярд доларів у стодоларових купюрах важить 10 тонн, і в жодних банківських комірках таке вже не поміститься. А з урахуванням того що в нашому випадку йдеться про десятки мільярдів, якщо «нажите» рознесено в кілька банків, або сотні мільярдів, якщо все зберігається в одному місці, то просто беремо і множимо 10 тонн на десять або сто і отримуємо проблему зберігання готівки, яка просто не вкладається в голові простого смертного.

(Далі буде)