Очевидно, що довелося вирішувати питання з рахунками в надійних банках, а те, що не на рахунках, треба було перевести в золото та алмази. Добре, що й те, і інше видобувається на території росії, а тому все можна зробити тихо і чисто. Саме в цей час пішли перші дані про те, що незліченні скарби нового російського царя зажадали інших методів зберігання.
У цей час прутін тримав Європу за найдорожче, бо одночасно на своїх перших постах були президент Франції Саркозі, канцлер Німеччини Меркель і прем’єр-міністр Італії Берлусконі. Всі вони були його нерозлучними друзями, з якими прутин щедро ділився різними ніштяками. Саме тоді виникла скандальна історія з гігантськими коштами прутіна в банку Ватикану, які було заблоковано на вимогу США.
Усе це відбувалося з усією можливою мінімізацією шуму, і чим воно там закінчилося – невідомо. Щоправда, як це завжди буває в таких випадках, у кращий світ вирушив керівник банку. Ну, а на публіку вийшли тільки інсайди, бо жодних документів засвічено не було. Однак, згідно з цими даними, йшлося про дві сотні мільярдів доларів, а банк цей спрацював для прутіна з подачі Берлусконі.
Тоді виникло ще два інсайди, які було вміло поховано практично відразу, бо навіть скандальна преса боїться занурюватись у такі теми. Йшлося про те, що десь у теплих водах прутін купив або один острів, де половина – «для влаштування себе», а друга – для Берлусконі, або два острови поряд, для себе і для друга Сільвіо. В цей самий час пройшов другий інсайд про те, що спеціальні військові будівельники на якомусь острові поза федерацією будують замок-фортецю з бункером та сховищем цінностей персонально для прутіна. Але, як і тему з банком Ватикану, цю було повністю заглушено, хоча інформація йшла з кількох незалежних джерел.
І ось коли прутін узяв курс на війну, яка цілком може перерости в затяжну і велику, можливо – з НАТО, йому було просто необхідно вирішити питання передислокації сховища в таке місце, де його не зможуть дістати ні Штати, ні Європа. Звісно, можна собі уявити Китай як таке місце зберігання, але туди відвезли свої заощадження менші сошки на кшталт газпромівських бонз. Вони підкорилися внутрішньому документу, який наказував топменеджменту переказати свої заощадження в довірені банки Гонконгу. Але у прутіна – зовсім інші обсяги цінностей, і плюс до того, він чудово знає, що завезти все це до Китаю, звісно, можна, але раптом що трапиться – вже не вивезеш. Але саме цього й не повинно статися. Тож Китай відпадає, бо Сі – той самий прутін, тільки розумніший і хитріший.
На цьому тлі знову пішли повідомлення про те, що основною функцією ПВК «Вагнер» в Африці стало забезпечення безпеки будівництва, а потім – і експлуатації сховища, куди було звезено всі гігантські активи царя. Як заведено, цю тему теж було заглушено, а осіб, які точно знають про характер секретного об’єкта, – знищено. І не дивно, що це пішло в розряд легенд і чуток, якби не одне «але». Віддалене зберігання такого обсягу коштів, який можна порівняти з бюджетами майже всіх країн Африки, потребує обліку та контролю.