Солдати, які пройшли під прапорами де Голля від початку його боротьби, не вийшли фейсом, щоб їх можна було показувати на публіку. Але їм прилетіло ще раз, уже в 1960-х, коли Франція вийшла зі своїх африканських колоній. Адже вийти вона вийшла, але там залишилися її ветерани війни, що пройшли з де Голлем від початку і до кінця. Багато з них були у віці та отримували ветеранські пенсії, як і їхні однополчани у Франції.
Так от, Париж припинив їм платити, і взагалі тему було закрито і табуйовано. Все було настільки щільно закрито, що ця тема, хоча б стрімким епізодом, повернулася лише перед дембелем президента Франції Олланда. Він влаштував прийом для кількох сенегальських ветеранів, які залишилися в живих, де, анітрохи не вагаючись, заявив про те, що Франція завжди пам’ятала їхній подвиг.
«Переможець» серйозно тьмяніє у світлі цих нових даних, чи не так? Фактично виходить, що якби не було цих сенегальців, то де Голль залишився б з кількома десятками братків, і на тому б його армія закінчилася. Тому, коли Йодль побачив, як представники Франції у характерних круглих кашкетах прибули підписувати акт про капітуляцію Німеччини, вигукнув: «Як? І вони нас перемогли?»
Але цей французький епізод ми тут навели лише для того, щоб показати, за що Францію зробили «переможницею» і наділили її відомими ніштяками, зокрема місцем постійного члена в Раді Безпеки ООН із правом вето і, як потім стало зрозуміло, з привласненим нею правом вчити всіх життя, – за ось таке воїнство Шарля, яке десь там і щось воювало.
Насправді, якщо витягувати Францію за вухо, то відразу виявиться, що і до Великої Британії теж є запитання. Адже коли відбулася окупація Рейнської демілітаризованої зони, Париж таки відправив свого посла в Лондоні у Форін Офіс, щоб той зажадав від Британії хоча б формальної участі у припиненні цієї зухвалої акції, бо саме так було записано в тому самому Версальському мирі.
Британія могла просто направити до Франції свою військову місію або невеликий загін морської піхоти, щоб Парижу не було куди відступати, але французький посол так і не достукався до міністра закордонних справ, а потім уже було «пізно пити Боржом». А французи цей момент всіляко артикулюють і кажуть про те, що вони могли все розрулити, якби не було такої позиції у Лондона.
А найсмішніше в цьому епізоді те, що на той момент сили Німеччини та Франції були настільки незіставними, що генштаб сухопутних сил прямо заявив Гітлеру, що це – дика авантюра, і Гітлер, ще не маючи авторитету у військових, віддав письмовий наказ про те, що якщо французькі війська почнуть будь-яку протидію, то слід зупинити операцію та відступити на вихідні позиції. Вступати в бій із французами було заборонено. Якби там був взвод велосипедистів у французькій формі, то на тому все б і скінчилося.
Отже, запам’ятаймо кількість і склад військ, які були у де Голля в розпорядженні, а також те, що французька армія не зазнала нищівної поразки із сотнями тисяч втрат. А це означає, що мільйони військовослужбовців у принципі могли підняти зброю проти окупанта. Французькі міста не лежали в руїнах, а інфраструктуру не було зруйновано. Запаси французької армії перейшли до переможця у вигляді трофеїв, і, між іншим, саме тоді логістика Вермахту перейшла з гужового на автомобільний транспорт. Усе це буде потрібно для того, щоб розкрити другу частину таємниці.
(Далі буде)