Про флот, героїзм і брехню (Частина 1)

Уперше опубліковано: 27.07.2021

Авторка перекладу: Світлана

Близько місяця тому на расеї відбулося дивне свято, яке називається «день військово-морського флоту». Цей самий флот не має якихось помітних морських вікторій, і вся його історія – це низка ганебних втеч або тихого відсиджування в укриттях, а кілька справді великих морських битв він начисто програв. Але через те що перемоги там не сталося, про них успішно забули, як зробили це з масою інших боїв та битв, які неможливо було навіть спекулятивно назвати «переможними».

Але звична в таких випадках риторика має ще один неодмінний атрибут. Там дуже полюбляють розповідати про самовідданість і героїзм тих, хто оборонявся в оточенні. Ми не раз і не два розвінчували несусвітні оповідки про Брестську фортецю, але те ж саме можна сказати і про інші подібні сюжети, які було канонізовано за совка, але які не мають з реальними подіями або зовсім нічого, або майже нічого спільного.

Але життя – сувора штука, і хоч би як ти виписував деталі фальшивої картини, завжди знайдуться ті, хто зірве покриви брехні й розкаже правду про ті події. Однак усе це може статися й іншим шляхом – хтось розповість реальні героїчні історії, які трапилися без цих брехунів у лаптях, і тому вони ніколи там не були відомі. Ба більше, брехуни всіляко намагалися знищити будь-яку згадку про подібні події, щоб ніхто не наважився застосувати метод порівняння.

Ми, в міру можливостей і намагаючись не втомити колег історичними екскурсами, регулярно робимо і те, й інше. Тобто викриваємо нагромадження совково-російської брехні й наводимо приклади справжнього героїзму, який ніхто особливо не виставляє і тим більше – не канонізує. Так, наприклад, якось ми зберемося з духом і по-своєму розповімо про деякі епізоди нашої визвольної війни, яку ще не закінчено. Поки що цей час не настав, але одного разу він таки настане.

Проте сьогодні ми розповімо давню історію, яка одночасно стосується і флоту, і облоги, і просто відчайдушного героїзму в одному сюжеті. А крім того, ми з великою часткою ймовірності можемо припустити, що наші співвітчизники, принаймні переважна їх частина, ніколи про це не чули навіть натяком. І приступаючи до цієї повісті, ми просто нагадаємо про те, що найбільшими військово-морськими операціями совкового флоту у Другій світовій війні були втеча з Таллінна, втеча з Одеси та втеча з Севастополя.

Що тут важливо – у всіх трьох випадках це була чиста втеча, без морських боїв. А не було їх тому, що битися совкам не було з ким, бо ні в Чорному морі, ні на Балтиці противник банально не мав флоту, здатного дати морський бій. Тобто совок мав у своєму розпорядженні лінкори, крейсери, есмінці та інші кораблі, у противника ж було всього кілька субмарин, а надводний флот обмежувався тільки катерами.

І ось від таких «загроз» нащадки матроса Желєзняка драпали на всіх парах не гірше за цього історичного персонажа. І відстань цієї втечі обмежувалася лише акваторією моря, де все це відбувалося. Якби не скінчилося море, в дальній кут якого забився червоний флот, він драпав би й далі, але вже просто не було куди тікати.

Як відомо, практично до кінця 1942 року Рейх та його союзники поступово додавали захоплені території до своїх володінь. Власне кажучи, того року було досягнуто межі їхньої експансії, а влітку здавалося, що достатньо ще одного зусилля, і в якомусь місці лінія оборони союзників не витримає, а далі піде ефект доміно і почне валитися весь фронт. Ми більш-менш пристойно знаємо те, що робив Вермахт у цей час на Східному фронті, хоча якщо когось залишити без доступу до Мережі й запитати, які наступальні операції чи просто битви відбувалися в цей час під Харковом, здебільшого ми не почуємо нічого цікавого.

А там було організовано як мінімум дві найбільші наступальні операції, але обидві провалилися, і про них забули так само надійно, як і про знамениту Ржевсько-Сичовську, більше відому під шифром «Юпітер». Вона теж провалилася приблизно в цей самий час і принесла РСЧА до мільйона трупів. Командував нею Жуков. Натомість усі добре знають про допоміжну операцію «Сатурн», яка мала відтягнути сили противника на себе і дати можливість таки завершити успіхом жуковську операцію «Юпітер».

Але сталося непередбачене. Допоміжна операція на відволікання, де Жукова не було й близько, виявилася успішною настільки, що вона перевершила найсміливіші очікування, і коли стало зрозуміло, що ворог провалився, з’ясувалося, що операція «Сатурн» просто не має стратегічного продовження, і тому під розвиток успіху там просто не було передбачено ні сил, ні засобів. Через це після розриву оборони противника довелося банально зупинити війська.

Загалом операція «Сатурн» тепер відома під власною назвою «Сталінградська битва», а операція «Юпітер» була мало не засекреченою на десятиліття, а масштаб втрат було приблизно озвучено практично перед розвалом совка. До мільйона військ було бездарно загублено, і про це просто забули, як про те, що вчора наробили чи наговорили на п’яну голову. Мільйон? Баби ще народять.

А все це до того, що якщо так легко можна викреслити провальні харківські чи ржевські (теж дві) наступальні операції, де було загублено сотні тисяч власних громадян, то що вже казати про те, що десь у цей самий час на іншому краю земного глобуса хтось демонстрував героїзм, завзятість і вірність своєму обов’язку так, що це можна наводити як приклад для всіх наступних поколінь?

Але перенесімося до місця подій, а саме – в Середземне море. На той час Британія контролювала обидва входи в море – Гібралтар і Суецький канал, але середня частина моря являла собою суцільну загрозу: все континентальне узбережжя Європи та північний берег Африки були під контролем Рейху та його союзника – Італії. Основним завданням британського флоту було нанесення якомога більшої шкоди логістиці Африканського корпусу, який діяв у Північній Африці, метою якого було захоплення Суецького каналу та вихід через Палестину до нафтових полів Перської затоки.

Англійський флот оперував з Гібралтару, Александрії та Палестини, але противник міг протиставити свою авіацію, що легко оперувала з берегових аеродромів як із північного, так і з південного узбережжя моря. Тому щоб забезпечувати надійне прикриття власних конвоїв у середній частині Середземного моря і завдавати збитків постачанням довольства африканському угрупованню, Британія конче потребувала берегової бази як для своїх ВПС, так і для свого флоту, який за потреби міг би сховатися в надійно захищеному місці.

Такою базою для Британії стала Мальта. Це пара невеликих островів, що лежать на відстані 80 км від узбережжя Італії і 200 км від узбережжя Африки, Тунісу та Лівії. В цій ситуації стратегічна цінність Мальти була просто безпрецедентною, і природно, Британія щосили намагалася втримати її, а противник прагнув якщо вже не захопити, то знищити її, повністю стерши з землі все, що там можна було зруйнувати.

Таким чином, з середини 1940 року до середини 1943 року, до моменту висадки союзників на Сицилії, Мальта була в центрі подій, і діставалося їй за повною програмою. Практично щодня вона зазнавала бомбардування італійської та німецької авіації. Коли все закінчилося, там не залишилося жодного непошкодженого чи незруйнованого будинку. У кожен із них прилетіла своя бомба.

Жителі острова твердо вирішили триматися до кінця і стійко переносили весь тягар блокади, яку, безумовно, намагався забезпечити противник. Продовольство там теж видавалося за картками, і люди виживали тільки на мізерних пайках. Пам’ятаєте, як у совку слізно показували фотки з табличками у Санкт-Ленінграді, на яких написано, що цей бік вулиці небезпечний при нальотах? Так от, на Мальті такі таблички були марними. Небезпечно було скрізь, і підтвердження того – повна руйнація всіх будинків і вулиць.

Від нальотів населення ховалося в катакомбах під містом, і так – майже щодня всі три роки. До речі, пайки там були приблизно такі, як і в Ленінграді. Просто там не було червоних командирів, які топтали від пуза, коли населення вимирало. Продовольство ділили між усіма, хто опинився у блокаді, між військовими та цивільними.

Але звідси випливає, що за таких умов саме життя там повністю залежало від зовнішніх постачань усього: продовольства, боєприпасів та особливо – авіаційного пального, бо авіагрупа, розташована на острові, якраз і забезпечувала ті завдання, які були найбільш цінними. А плюс до того, авіація прикривала острів від повітряного десанту противника. Після десантної операції спецназу Вермахту на Кіпрі такий варіант розглядався як неминучий.

(Далі буде)