Невблаганна рішучість (Частина 4)

О 18:04 адмірал Сомервілль наказав припинити вогонь, щоб дати французам можливість залишити підбиті кораблі та евакуювати поранених. Але на той час 1 250 французів вже загинули. 977 із них розділили долю свого корабля – «Бретані». Загалом завдання було виконано. Врятуватися вдалося кільком есмінцям та одному крейсеру, які встигли залишити місце бою та піти в Тулон.

Ескадра могла їх наздогнати, але такої директиви Адміралтейства не було, і адмірал Сомервілль вирішив, що завдання й так виконано. Але 6 червня, вже на зворотному шляху, Force H виявила, що лінкор «Дюнкерк» залишився на плаву, і палубна авіація відпрацювала по ньому торпедами. Біля його борту стояв транспорт із мінами, і одна з торпед влучила саме в нього. Міни здетонували і розірвали борт лінкора на шматки. Справу було зроблено.

7 та 8 червня невелика ударна група у складі легкого авіаносця HMS Hermes та крейсерів «Австралія» і «Дорсетшир» вийшла до Дакара, де на якорі стояли лінкор «Рішельє», крейсер «Прімоге», шлюп та кілька есмінців. Отже, і на західному узбережжі Африки вдалося істотно пошкодити французькі кораблі.

Хоча вони не становили особливої загрози як географічно, так і в плані технічного стану, але все мало закінчитися з однозначним результатом. В Александрії адмірал Каннінгем зміг переконати французьку ескадру роззброїтися, уникнувши ще більшого кровопролиття, а трохи згодом під британське командування перейшли всі французькі судна, що перебували поблизу або в самому Суецькому каналі.

Загалом операцію «Катапульта» було проведено невідворотно і без жодної рефлексії. Британія показала всім, у тому числі італійцям та німцям, а також своїм майбутнім союзникам – США, що вона не зламана і готова боротися до останнього. До речі, це було важливо ще й тому, що після проведення цієї операції у німецького командування розвіялися ілюзії про те, що їм достатньо висадити десант на острови, і Британія підніме лапки.

Нічого такого не сталося. Британія усунула загрозу з моря, а британські льотчики на смерть зчепилися з Люфтваффе, шеф якого – Герман Герінг – пообіцяв не просто захопити панування у повітрі, а фізично знищити британські ВПС. Із цим теж не склалося. Тож Британія холодно і суворо вибила з Гітлера і його впевненість у тому, що операція «Морський лев» буде легкою прогулянкою на кшталт французької кампанії.

Але тут важливо ще ось що. Коли йде смертельна бійка, немає сенсу озиратися на те, що там було у спільній історії. Британії вистачило 11 днів для того, щоб завдати удару по вчорашньому союзнику, який став загрозою. Жодної спільної історії, жодних спільних сантиментів, нічого подібного. Тільки в бійку. Противник не розуміє нічого іншого з того моменту, як він уперше пролив кров. Якщо він переступив цю грань – все, ігри і зазирання в очі скінчилися. Хто цього не розуміє – повинен триматися подалі від цього і займатися кориснішою справою – сушити бамбук, наприклад.

Ну, а Британія показала, що навіть без союзників можна і потрібно протистояти ворогові, хай і набагато потужнішому. В такому разі ти завжди маєш шанси, в іншому – в тебе їх нема. Ось і вся різниця в тому, як себе показала Британія у Другій світовій і як Франція. А кому яка країна ближча – кожен вирішить сам.

***

Нам не пощастило з лідером воєнного часу, і якщо хтось порівнює його з Черчіллем, то він або не розуміє, що з чим порівнює, або щось із двох одне.