Балканські війни. Частина 1. Югославія до та після

Авторка перекладу: Світлана

Редакція ЛО та Антиколорадос особисто (хай не зітруться клавіші на його Маку!) доручили мені нарити інформацію і написати цикл статей про війни на Балканах, або про югославські війни.

Тема дуже велика, тому писатиму ніби закінченими частинами.

Отже, погляньмо на історію Югославії – що являла собою ця країна і що зараз являють собою країни, які раніше входили до неї.

Відразу зазначу, що цей цикл статей не є об’єктивним описом історичних подій. Усе, що я пишу, є моя особиста і, можливо, упереджена думка. І війну на Балканах я розглядатиму з погляду безперервного і посиленого протистояння Заходу, або сил добра, та Оркостану, або сил зла.

Отже, Югославія. Ця держава існувала на Балканському півострові, такому собі підчерев’ї Європи, з 1918 по 2003 роки. Причому мирно існувала Югославія після Другої світової війни до 1991 року, а з 1991 по 2001 роки на її території йшли війни. До 1947 року – унітарна держава, а потім – федерація. До складу Югославії входило шість республік: Сербія, Хорватія, Словенія, Македонія, Чорногорія, Боснія та Герцеговина. Столиця Югославії, вона ж і столиця Сербії, – Белград.

Хто ж ініціатор балканських воєн 90-х, або агресор? Для мене відповідь очевидна: Сербія. Сербія – така собі мініраша, борець із фашизмом у Європі. І єдина країна з колишніх республік Югославії, громадяни якої з 2014 року дуже активно воюють проти України на Донбасі.

Пропоную застосувати до всіх республік, які раніше входили до Югославії, один дуже простий критерій. Просто перерахуємо, які з республік прийнято до складу ЄС і НАТО. І все стане зрозуміло: хто проповідує та реалізує західний шлях розвитку, а хто орієнтується на духовність та особливий шлях.

Сербія. Не входить ні до ЄС, ні до НАТО. Але існують особливості. Далі – докладно.

Хорватія. В ЄС із 2013 року, в НАТО – з 2009 року.

Словенія. В ЄС із 2004 року, в НАТО – з 2004 року.

Північна Македонія. Кандидат у ЄС із 2005 року, в НАТО – з 2020 року.

Чорногорія. Кандидат у ЄС із 2010 року, в НАТО – з 2017 року.

Боснія і Герцеговина. Тут усе складніше. Найбідніша мусульманська країна колишньої Югославії, Боснія і Герцеговина – кандидат у ЄС, перебуває в офіційній програмі розширення ЄС із лютого 2016 року. Також Боснія і Герцеговина отримала ПДЧ в НАТО ще у квітні 2010 року.

Із цього переліку чітко видно, які країни обрали західний шлях розвитку, а яка країна гне скрєпи.

Окрім перелічених вище республік, нині є ще Республіка Косово, яка з’явилася в результаті війни. Це частково визнана держава на Балканському півострові в географічному регіоні Косово. Причому термін «частково» точний. Не всі держави ЄС визнають незалежність Косова.

Конституція Сербії каже, що територія Косова є частиною Республіки Сербія і входить до її складу як Автономний край Косово і Метохія, проте реально Косово не контролюється владою Сербії. Своєю чергою, північна частина Косова, населена переважно сербами, не підпорядковується владі у столиці Косова – Приштині. Тобто вузол напруги ще той, законсервований потенційно вибухонебезпечний регіон. І рано чи пізно обов’язково рвоне.

Звісно, за останні 20 років Сербія дуже змінилася. З 2012 року Сербія – кандидат у ЄС. Але все одно скрєпи проявляються. Наприклад, із 2009 року Сербія має безвізовий режим із Оркостаном. Тобто Сербія має одночасно безвізовий режим із ЄС та Оркостаном, що створює унікально сприятливий режим для вчинення капостей проти ЄС на її території.

І водночас у 2015 році парламент Сербії ратифікував підписану у 2014 році з НАТО таємну угоду, відому як SOFA (Status of Forces Agreement). За цією угодою Сербія, не будучи членом НАТО, взяла на себе зобов’язання, рівні тим, які мають повноправні члени НАТО. В результаті за зобов’язаннями Сербія немовби член НАТО, але без прав. Що ще більше робить Сербію унікальною територією для всіх спецслужб Оркостану.

Далі буде.

Ваш Готельєр-бандерівець