Так от, європейці, нехай у другому, чи третьому поколінні, мають це глибинне відчуття, а от у американців такого нема. Нагадаю, останнього разу сухопутна війна з іноземним супротивником, яка точилася на території США і була відбиттям агресії, закінчилася у 1815 році. Наступна війна з Мексикою 1846-48 років йшла за ініціативою США і власне – на території Мексики. Тож, у цій війні Штати були загарбником, а Мексика, де-факто – жертвою агресії і тому її виносимо за лапки. Громадянська війна 1861-65 років точилася всередині США і це знову – не належний приклад. Далі, Штати прийняли участь у двох світових війнах, була корейська і вʼєтнамська війни, війни в Затоці, але то вже були далекі війни, які безпосередньо не стосувалися території США.
Є декілька винятків, які стосуються Другої Світової, але і вони мають інший масштаб і не мали таких наслідків як ті події, що відбувалися у Західній частині Тихого океану, або в Європі. Так, було бомбардування Перл-Харбору, але противник навіть не мав наміру висаджувати десант. Було ще два обстріли узбережжя: Аляски і Каліфорнії, але там мова йшла максимум про декілька десятків снарядів, які було випущено з кораблів, в першому випадку, і підводного човна, в другому. Плюс до того, німецькі субмарини впритул наблизилися до Східного узбережжя США, але навіть не атакували цілі на суші, а лише торпедували вантажні суда.
Виходячи з цього, треба розуміти, що американці вже більш ніж 200 років не бачили окупанта на своїй землі і відповідно, не мали тих вражень, які формують свідомість і світогляд. Тому саме в цьому питанні з ними взагалі буде важко знайти порозуміння навіть з європейцями, яких від великої війни на своїй території відокремлює вісім десятиліть. Нас з вами, які прямо зараз знаходяться в епіцентрі саме такої війни, вони взагалі не зрозуміють, оскільки навіть європейцям нас дуже важко зрозуміти. І це слід брати до уваги у будь-якому спілкуванні з американцями. Апелювання до нашого болю – не спрацює, як би прикро це не виглядало. Більше того, якщо ми будемо довбати їх саме цим, то отримаємо негативний результат. Причому, якщо змінити предмет обговорення, але залишити його вагу в предметі обговорення, матимемо тотожний результат.
Те, що адміністрація Байдена, а також демократи і частина республіканців підтримали Україну, скоріш за все, базується не на співчутті, у прямому сенсі цього слова, а на розумінні цінностей демократії, а відтак – сприйняття цих подій як боротьбу демократії з тоталітаризмом. Але щоб така взаємодія виникла і працювала, потрібне сприйняття демократичних цінностей і їхньої важливості насамперед для США, потрібен певний світогляд, освіта і досвід. І от якщо хтось дочитав цей текст до цього місяця, хай спробує знайти щось таке у Трумпа і його оточення.
Історичного підґрунтя там нема і це не дивно, але на відміну від адміністрації Байдена, там близько нема жодних ознак розуміння важливості демократичних цінностей. А сам Трумп завжди демонстрував усі ознаки авторитарного лідера, схильного до диктатури. І прямо зараз він впроваджує елементи диктатури в США. І от тепер повернемося до суті нашої війни з росією. Ми виборюємо свободу, цінність якої Трумпу невідома. Ми намагаємося потрапити до табору демократичних країн, а Трумп зараз виштовхує з нього США.
Було б добре, щоб усі ті, хто має вплив на зелену владу, розуміли все це, оскільки це – база, без якої, переговори любого формату будуть заходити в глухий кут. Артикуляція цінностей, які взагалі невідомі Трумпу, не дадуть бажаного результату і лише все зіпсують. Та і нам було б непогано розуміти ці речі для того, щоб розуміти, що і чому відбувається прямо зараз, а також – що, як і з ким треба робити, і про що зараз краще забути.
Доброго дня, Антиколорадосу та всьому товариству задіяному у DL i DL-N!
Дякую Вам за Вашу роботу, та многая літа Вашій “кріші”, щоб не злетіла ніколи ))).
Пишу Вам стосовно мови відновленого сайту. Якщо мої аргументи зацікавлять.
Читає Вас багато людей по всьому світу і це не просто так. Ви допомагаєте комусь скоригувати свою думку, когось підштовхуєте до потрібних висновків, хтось, взагалі, починає розглядати події під іншим кутом, але у правильному напрямку. І аудиторія не є суто україномовною. Ті хто не вагається і все для себе вирішив заздалегідь та ще й !україномовні!, читають даний ресурс аби бути у формі, просто відточують свої знання – це кістяк. Та на них не вплине мова якою публікуються матеріали. Решті аудиторії буде складніше, тим більш, що тут читати треба. Публіка почне використовувати прогарами перекладачі і від цього зітреться той шарм з яким пишуться тексти, почне втрачитись зв’язок однодумства з Автором. Ще частина “помається” з перекладом, читанням українською та й почне не так ретельно слідкувати за публікаціями. Загалом багато читачів “пірнуть у некомфортну купель”. Хтось прилаштується до нових умов, а хтось ні.
Загалом така моя думка. Прошу сприйняти її не, як відстоювання кац.ізика, а як безпосередню турботу про збереження і розширення такого цінного ресурсу. (вибачте за пафос, але що є, то є).
Дякую!
Гарні думки.
Уважаемый автор, я не полностью согласен с главным тезисом этой статьи. Так, в Америке живёт большое число выходцев из разных стран мира, которые сами или их родственники испытывали на себе все тяготы разных войн. Не думаю, что историческую память у всех них полностью отшибло, чтобы они не понимали, что такое война, и не испытывали естественного чувства сострадания к жертвам войны. Мне кажется, в статье чрезмерно акцентируется именно проживание на “своей почве”, тогда как мир сегодня глобален и перемещение огромных масс людей стало привычным явлением. Кроме того, я не думаю, что теми, кто стоял на стороне воюющей Украины среди демократов и республиканцев, двигали какие-то “идеологические соображения” (типа борьбы между демократией и тоталитаризмом) – напротив, ими двигало естественное чувство сострадания к стране, подвергшейся военной агрессии. Но, вот, у Трампа этого естественного чувства к жертвам агрессии нет, не было и не будет. Трамп – это человек, для которого есть только “победители” и “побежденные”. Если ты проиграл, то ты – слабак, лузер (одно из его любимых словечек, как и “сделка”). Вспомните, как он относился к покойному Маккейну, который, в отличие от него, сам воевал. Поэтому тут не идеология, а психология. Даже, возможно, психопатология.