Так от, європейці, нехай у другому, чи третьому поколінні, мають це глибинне відчуття, а от у американців такого нема. Нагадаю, останнього разу сухопутна війна з іноземним супротивником, яка точилася на території США і була відбиттям агресії, закінчилася у 1815 році. Наступна війна з Мексикою 1846-48 років йшла за ініціативою США і власне – на території Мексики. Тож, у цій війні Штати були загарбником, а Мексика, де-факто – жертвою агресії і тому її виносимо за лапки. Громадянська війна 1861-65 років точилася всередині США і це знову – не належний приклад. Далі, Штати прийняли участь у двох світових війнах, була корейська і вʼєтнамська війни, війни в Затоці, але то вже були далекі війни, які безпосередньо не стосувалися території США.
Є декілька винятків, які стосуються Другої Світової, але і вони мають інший масштаб і не мали таких наслідків як ті події, що відбувалися у Західній частині Тихого океану, або в Європі. Так, було бомбардування Перл-Харбору, але противник навіть не мав наміру висаджувати десант. Було ще два обстріли узбережжя: Аляски і Каліфорнії, але там мова йшла максимум про декілька десятків снарядів, які було випущено з кораблів, в першому випадку, і підводного човна, в другому. Плюс до того, німецькі субмарини впритул наблизилися до Східного узбережжя США, але навіть не атакували цілі на суші, а лише торпедували вантажні суда.
Виходячи з цього, треба розуміти, що американці вже більш ніж 200 років не бачили окупанта на своїй землі і відповідно, не мали тих вражень, які формують свідомість і світогляд. Тому саме в цьому питанні з ними взагалі буде важко знайти порозуміння навіть з європейцями, яких від великої війни на своїй території відокремлює вісім десятиліть. Нас з вами, які прямо зараз знаходяться в епіцентрі саме такої війни, вони взагалі не зрозуміють, оскільки навіть європейцям нас дуже важко зрозуміти. І це слід брати до уваги у будь-якому спілкуванні з американцями. Апелювання до нашого болю – не спрацює, як би прикро це не виглядало. Більше того, якщо ми будемо довбати їх саме цим, то отримаємо негативний результат. Причому, якщо змінити предмет обговорення, але залишити його вагу в предметі обговорення, матимемо тотожний результат.
Те, що адміністрація Байдена, а також демократи і частина республіканців підтримали Україну, скоріш за все, базується не на співчутті, у прямому сенсі цього слова, а на розумінні цінностей демократії, а відтак – сприйняття цих подій як боротьбу демократії з тоталітаризмом. Але щоб така взаємодія виникла і працювала, потрібне сприйняття демократичних цінностей і їхньої важливості насамперед для США, потрібен певний світогляд, освіта і досвід. І от якщо хтось дочитав цей текст до цього місяця, хай спробує знайти щось таке у Трумпа і його оточення.
Історичного підґрунтя там нема і це не дивно, але на відміну від адміністрації Байдена, там близько нема жодних ознак розуміння важливості демократичних цінностей. А сам Трумп завжди демонстрував усі ознаки авторитарного лідера, схильного до диктатури. І прямо зараз він впроваджує елементи диктатури в США. І от тепер повернемося до суті нашої війни з росією. Ми виборюємо свободу, цінність якої Трумпу невідома. Ми намагаємося потрапити до табору демократичних країн, а Трумп зараз виштовхує з нього США.
Було б добре, щоб усі ті, хто має вплив на зелену владу, розуміли все це, оскільки це – база, без якої, переговори любого формату будуть заходити в глухий кут. Артикуляція цінностей, які взагалі невідомі Трумпу, не дадуть бажаного результату і лише все зіпсують. Та і нам було б непогано розуміти ці речі для того, щоб розуміти, що і чому відбувається прямо зараз, а також – що, як і з ким треба робити, і про що зараз краще забути.