Автор: Світлана
Коментарі до нещодавньої статті про «бавовну» (назвемо її стисло таким чином) мали несподіваний поворот, що стосувався того, як у тексті було названо Мелінду Сіммонс – «пані посол». Так, один з читачів зауважив: «Пані-посол, мені подобається таке речення, це набагато краще ніж сучасний український фемінітив». Відповідь іншого читача була такою: «Деяких варто називати саме послицями».
Я вдячна вам за увагу до моїх дописів і за теми, які ви зачіпаєте. Тож сьогодні хочу трохи розвинути тему послів і послиць.
Почнемо з другого коментаря. У ньому передано іронічну оцінку тих, кого читач мав на увазі. Але ця оцінка формується скоріше не суфіксом -ИЦ-я, а коренем, який співзвучний зі словом «ослиця», що асоціюється у нас із недалекою і впертою істотою жіночої статі. Можна перевірити своє мовне чуття: в інших словах цей суфікс -ИЦ-я цілком нейтральний: учениця, робітниця, годувальниця тощо.
Отже, «послиця» для нейтрального іменування жінки-посла не підходить. Варіант «пані посол» я десь бачила на просторах Мережі, а також бачила вживання слова «пані» з невідмінюваними словами на зразок «аташе», з окремими словами на зразок «мер», а також з іменниками спільного роду (староста, голова).
У Довіднику ДСНС (2018 року, за рік до затвердження нового Правопису) слово «пані» застосовано до звань цивільної служби. Можливо, такі форми можна поширити і на інші звання, але ДСНС упорядкувала передусім свою сферу. До слова «посол» подано відповідник «амбасадорка», і він по-своєму зручний, тому що він однослівний і відмінюється. Це в називному відмінку «пані посол» звучить без проблем, а в інших відмінках починається певний дисонанс: «виступ пані посла» – це жінки (пані) чи чоловіка (посла?). З варіантом «амбасадорка» це передати легше.
В інших словах фемінітиви утворюються за допомогою суфіксів, і особливих складнощів там бути не повинно.
Хочу навести кілька роздумів на, напевно, найчастіші запитання про фемінітиви.
1. Це сучасна вигадка чи фемінітиви були в українській мові?
Розрізнення за статтю за допомогою спеціальних суфіксів чи окремих слів іде від самого народження людини: «хлопчик – дівчинка», «мама – тато» і так далі. Це не викликає спротиву і труднощів. Важче звикнути до розрізнення за статтю, коли йдеться про професію чи рід занять. І для відповіді на запитання, чи це властиве українській мові, згадаймо, що Руссю правили не тільки князі, а й княгиня Ольга. Тому таке розрізнення за родом занять (і за іншими ознаками) – це давня ознака нашої мови, яка зберігалася в тому чи іншому обсязі весь цей час. Наприклад, на меморіальній дошці Лесі Українці в Італії, яку було встановлено у 1998 році (заголовне фото), цілком природно звучать для нас слова «поетеса» і «виразниця».
2. Чому вживання фемінітивів викликає труднощі? Є кілька причин.
Найперше – бо трохи незвично. А незвично – з тих причин, які наведено далі.
Друге – тому що не було потреби, адже певні професії закріплювалися переважно або за чоловіками (як машиніст, директор, воїн), або за жінками (як прибиральниця, машиністка, няня, медсестра). Цю соціальну складову залишимо за дужками.
По-третє, нав’язувалися моделі з російської мови. Відома мовознавиця та популяризаторка української мови Ярина Скуратівська показала це на прикладі слова «товариш» і навела пояснення Ярини Пузиренко, дослідниці фемінітивів: «Якщо російський відповідник чоловічому у жіночому роді був «товарка» і вживався вкрай рідко та не прижився, то в українській «товаришка» не мав таких проблем. Але вплив на творення фемінітивів мав саме російський варіант: «До жінок за радянських часів почали звертались «товариш така-то», це під російським впливом поширилось в українській мові і вплинуло на подальші офіційні звертання: професор (така-то), спортсмен (така-то)».
По-четверте, фемінітиви утворюються за різними моделями, тому що, з одного боку, «чоловічі» найменування мають різні кінцеві літери, з іншого боку, для утворення «жіночих» форм є кілька суфіксів, і треба обрати з них найбільш відповідний. Коли слово вже у вжитку, то над цим не замислюються. Наприклад, слово «богиня» сприймається без проблеми, а слово «філологиня» – як незвичне.
3. Коли фемінітиви справді потрібні? У межах цієї статті беремо лише мовні аспекти.
Для короткого називання людини за її професією і статтю. Це може бути важливо, наприклад, підліткам, коли вони обирають, до кого звернутися, – до лікаря чи до лікарки. Таке творення жіночої назви професії не викликає труднощів і звучить цілком нейтрально, як «вчителька», «спортсменка» і так далі. А в російській мові це було б, скоріше за все, або «женщина-врач» (тобто два слова), або «врачиха», і другий варіант звучить дещо іронічно і по-розмовному.
Також іноді вказівка на стать працівника (або працівниці) допомагає уникнути подвійного розуміння тексту. Коли я натрапила на це повідомлення, я зависла:
У цьому заголовку, створеному через два роки після прийняття нового Правопису з фемінітивами, можна було б написати: «дільнична офіцерка поліції», і таке словосполучення виглядало б цілком природно.
Отака історія на сьогодні. Тема фемінітивів досить багатогранна, бо в ній є не тільки мовні, а й, наприклад, юридичні, а також згадані вище соціальні аспекти. На мою думку, якщо розуміти доцільність вживання і знати основні моделі творення фемінітивів, то це не тільки допомагає висловитися лаконічно, а й (як у випадку з послицею) передати певні емоції або оцінки.
П.С. Я без труднощів застосовую до себе слово «авторка» (інша справа, що це трохи незвичний для мене напрям роботи). Тому в моєму наступному дописі і в перекладі наступної статті шановного Anti-Colorados буде вказано «авторку (перекладу)». І було б цікаво побачити, як це перекладалося б російською.
> «виступ пані посла» – це жінки (пані) чи чоловіка (посла?).
Чи навіть жінки (дружини) чоловіка — посла…
А що ж робити “послицею”?
Може “посолиця”?
Посолниця?
…
на мою думку слово “посол” – явно московського походження, від слова “послать”, “посланник”. І, хоча у нашій мові теж є такі слова – “посилати”, “посланець”, але вони якісь грубуваті, чи що – якщо “посланець” ще ніби нічого, то “посланиця?”, “посланка?” не звучить ніяк. тому погоджуюсь із пані Світланою – краще вживати іншомовне “амбасадорка”
Вікіпедія сповіщає нас про те, що слово “амбассадор” має франко-англійське походження і корені у староверхнегерманском, может принять для словоутворення латинське “legatus”? Щось на кшталт “легатиня”.
-Оло-, -оро- притаманні слов’янським мовам, тому згідно цього слово “посол” може бути слов’янського походження.
Авториня!
для початку, варто вИтравити оце совкОве “жєнЬщіна” та “мущІна”…
Це точно.
Навіть у львівській області дуже часто можна почути звернення мущщіна.
Просто жахливо.
“Це точно.”
Коли чую звернення “мущщіна” завжди відповідаю:
-“мущщіна” то п’яний москаль, що заснув у заметі. В Україні живуть чоловіки та жінки.
Дуже часто працює. Мені здається, що це один із найефективнішх методів боротьби з суржиком, сарказм у коротких запам’ятовуваних фразах.
Саме так, одного разу так до мене звернулися у магазини, зреагував на таке звернення досить емоційно, та пояснив практично нецензурною лайкою, що я чоловік, не “мущщинка “
А як же мене особисто зачіпала ота тіктоківська каламуть, що місяць-два тому витікала щохвилини із телефонів “… цей мужчіна тільки мій, обережно, дівчата…” Уххх…
Дякую!
Мені здається, що проблема дещо ширша. Протягом сотень років українська мова планомірно нищилася лаптями. Цілком закономірно, що солов’їна просто не мала змоги створити природних слів у багатьох сферах життя: культура, медицина, техніка, електроніка, космос і таке інше. Найчастіше використовуються замінники із москальської або англійської. Але, як на мене, гармонійніше звучали би слова запозичені із слов’янських мов: польської, болгарської,… . Цим потрібно займатися. А, з огляду на колір влади, така робота знову лягає на плечі волонтерів.
> Найчастіше використовуються замінники із москальської або англійської.
Є й слова з німецької — залежно від того, яким шляхом приходили до України відповідні технології. Нагадаю, частина України була й під владою Австро-Угорщини, де основною мовою була німецька.
Крім того, багато термінів наукових (біологія, хімія, фізика) походять із англійської мови, а переважна більшість технічних термінів (шліц, люфт, шпиндель, шланг, рейсмус і т. ін.) – з німецької. А у совку уся тех. література (і терміни) були на кацапській. Дуже рідко можна знайти якісь технічні посібники із україномовними термінами.
Спробуйте знайти для себе відповідь, чому найимперскійша у історії латинська мова досі використається у правознавстві, медицині та богослужінні. Може тут справа у задовільненні нагайної потреби у швидкому обміні критично важливою інформацією та її однозначному тлумаченні?
Автор-авторка, посол-посолка, лікар-лікарка… просто треба трохи звикнути
Так, треба трошки звикнути до того,що жінка теж людина, що вона може займатись “чоловічими” справами. (Іронія)
Що “пані лікар” звучить так само дико,як і “пан лікарка”.
І що фемінізм – це просто боротьба за рівну оплату рівної роботи.
«пан людина» 😉
“І що фемінізм – це просто боротьба за рівну оплату рівної роботи.”
Нi в якому разі. Якщо “рівна оплата” то треба навпаки не акцентувати увагу на статі. Але тут ми скоріш маємо бажання мати привілеї.
В мене є таке припущення, що, можливо, фемінізм насправді придумали чоловіки, задля рівнішого внеску в роботу, після того, як розвиток медицини та безпеки, і, відповідно, полегшення досягнення репродуктивного успіху, усунули потребу в тому, щоби жінки займалися дітонародженням протягом всього фертильного віку…
Мені здається навпаки.
Перша лайка грецькою, яку почув на землі Еллади, було слово “гайдурія!” кинуте запальним дядьком-греком (чоловіком моєї тітки-українки) на адресу якоїсь недисциплінованої водійки. Я перепитав у тітки, що воно значить. Виявилось, якраз – “ослиця” (чи – “віслючка”?), лайка до жінки, доволі поширена на автошляхах Греції.
Слово спортсмен не кацап’яче,це запозичене,тоді чому спортсменка?
Може спортсвумен?
«спортовець»/«спортовка» («спортовиця»): https://r2u.org.ua/s?w=спортовець&scope=all&dicts=all&highlight=on
Дай Боже, шановне панство. Хочу звернутися за підтримкою.
Думаю, ми всі звикли до вітання військових “Бажаю здоров’я”. Але це неприродна калька із балалаєчного “здравіяжелаю”. Його потрібно викорінювати разом із іншими нав’язаними лаптями звичками.
В Україні є чудове і оригінальне звернення – “Дай Боже”. У ньому все, і побажання по заслугам, і повага, і український колорит. Було би добре, аби таке вітання стале ще і додатковою зброєю військових. Можливо, якщо донести це до верховного командування, так і станеться.
З повагою, Фішер.
Звичайне українське привітання — «Доброго здоров’я!». Не забувайте, що Конституація не дозволяє нав’язувати громадянам України релігійне привітання.
Власне кажучи, і Аллах – це Бог, і Будда – це Бог, так що тут йде поділ на атеїстів і віруючих
Я й написав «релігійне», а не «християнське». Що не так? Перечитайте Статтю 35 Конституції України:
https://www.president.gov.ua/ua/documents/constitution/konstituciya-ukrayini-rozdil-ii#5902
> … Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої …
Ехехе… Потенціал української мови ще не розкрито.
Суфікс -ка для жінок грубий. Веселка, гойдалка – це одне, а жінка княгиня продавчиня – інше.
Наталка, полтавка, лікарка, донька …
Ось це якраз і грубо. Послухати італійську мову, піймати настрій.
Та ні, то московське наташка грубе і зневажливе, а наша Наталка звучить ніжно і поетично. Не скрізь цей суфікс такий, але спробуйте знайти грубість в слові “жінка”.
Ну так, справа у правильному використанні суфіксів, а не у фемінітивах, як таких.
Алкоголічка звучить принизливо і просторічно ,
Натомість алкогоголиня – достойно і в чомусь навіть по-науковому.
З фемінітивами пов’язане ще одне цікаве питання — щодо множини загальної категорії. На щастя, в українській є закінчення «-ство» — наприклад, «студентство» (замість «студентки і студенти» чи «студенти і студентки»). Втім, він теж ще не дуже поширений, і теж із деякими словами може звучати дещо незвично, поки що.
Фемінітиви існували і процвітали споконвіку і цілком можливо що кожен новий, незагальноприйнятий на якийсь момент, викликав бурхливі дискусії. Сучасна “директорка” півсотні років тому звучала не інакше як “диретриса”.
Про послів.
Послиця – звучить вкрай зневажливо,
послиня – насмішкувато,
послиха – все ж швидше дружина посла,
послеса – кострубато, не поетеса і не стюардеса,
посолка – доволі нейтрально, не посилка то й добре,
пані посол – невідмінювана форма, як жіночі прізвища, що закінчуються на “-ко” (виступ Василя Петренка але виступ Олени Петренко чи виступ пані посол), наприклад.
Спробуйте провести словоутворення не від слова “посол”, а від слова “посланник”. Буде цікаво.
Ось цікаво, а от Гіпатія, вона була геомертиця, геометриня, чи геометрилька? В багатьох мовах немає розповсюджених феминітивів, тому, що потреба у словах народжується з вимоги нагайної потреби, коли явище потребує окремої назви, мовного кодування нової інформації, а не з штучного словоутворення для захисту філологічних дисертацій. Наприклад у мовах близьких до латини, таких як іспанська, переход до феминитиву відбувається просто за заміною закінчення з букви -о, на -а, hijo – син, hija – доця. В англійській мові фемінітиви – рідкісний гість, наприклад, mister – mistress, actor – actress. І тільки українськи філологині, чи філологиці штучно вигадують нові слова заради дисертацій та створюють шкільним учням непереборні перепони у ЗНО. Мова є відображенням реальності, якщо більшою частиною дипломатичних установ України у світі будуть керувати жінки, то буде потреба і у новому слові для їх визначення, і не послиця, чи посолка, чи таки послиня, а може и зовсім нове слово, якого ми ще і не чули, ми ж не називаємо наших доць синями, синцями, чи синульками. Зрозуміло, що вигадати нове слово для кодування нового явища куди складніше, чим зафемінувати те яке вже існує. В якості робочого варіанту можна запропонувати словотворення не від слова “посол”, а від слова “посланник”, і тоді маємо не “послиця”, а “посланниця”, що вже не має непотрібних конотацій. Але ще попереду багато філологічних дисертацій з української мови які не розраховані на формат коментарів у інтернет-форумах.
А мене в сучасній українській мові дуже чипляють не стільки фемінітиви, скільки засмічення мови запозиченими (іноземними) словами, які застосовуються без явної на то потреби. Особливо сленгові запозичення (хайп, дедлайн, коуч та таке подібне). Іноді в прочитаному тексті до третини таких вот “словечек”. Хотілося б почути думку Світлани на цю тему. Дякую
Перепрошую, що втручаюся, але тоді вже «слівець» 😉
P.S. А найгірше, що таке безтямне калькування часто спричинене нерозумінням семантики відповідних термінів. 🙁
У операційних системах (ОС) комп’ютерів під Віндовс є така команда як Share …, де замість трикрапки може бути, наприклад, Folder (у такому разі перекладається як “Поділитися папкою”). Оскільки в україномовному середовищі довго не було українського інтерфейсу ОС, а випускалися тоді ОС або з російською, або англійською чи навіть польською тощо мовами, то кому не підходила російська, звикли до англійського інтерфейсу. Однак виробничі потреби на швидкі дії та їх обговорення спричинили появу кальки “Розшерити папку” чи потім навіть уже чув “Розшарити папку”, тобто поділитися нею з кимось. І тут мені пригадалося наше українське словечко “нашару” що означає задарма отримати щось. Тобто, здавна “шара” була не простим жаргонними словечком, а запозиченим, як на мене, яке дуже добре прижилися, бо кому ж не подобається отримати щось нашару ? 😉
Варто зазначити, що іноземні компанії у локалізаціях своїх продуктів українською, на жаль, тяжіють до калькування/суржика.
Начинаю привыкать к публикациям пани Светланы, безусловно полезным и безупречным с точки зрения правописания. Но одна мысль не дает покоя. Пани Переводчик получает оригинал практически из первых рук. Возможно, стоит ей перед переводом пройтись слегка по тексту с точки зрения хотя бы пунктуации. Ибо Автор, следуя многолетним привычкам, расставляет запятые с размахом сеятеля. И наоборот, там где нужно, зачастую игнорирует. Возникает контраст восприятия, думаю, не только у меня. Когда-то давно дискуссия на эту тему закончилась ничем. Не придираюсь, ни на чем не настаиваю, исхожу из всеобщей пользы.
Шановна панно Світлано! (Вибачте, можливо пані!) Ви не автор і не авторка. Автор тексту – Анти-колорадос. А ви ПЕ-РЕ-КЛА-ДАЧ-КА! Точніше: перекладачка з оригіналу, написаного російською мовою, на українську!
Вибачте Світлано! Авторкою “Незвичний погляд…” є Ви! Тут без сумніву!
“виступ пані посла» – це жінки (пані) чи чоловіка?
Жінки.
Чоловіка буде
“Виступ панА посла”
Колись чудачка , що читала ділову укрмову, урочисто повідала аудиторії, що українська економніша за росийску. із запровадженням фемінітивів схоже стало навпаки.
Огром різних суфіксів додає в цю сферу великий бардак. Варто порівняти з німецьким -in, чи мадярським -nő.
В армії і поліції феминітивів не повинно бути взагалі.
Для іноземців в чужій мові завжди знайдуться слова, схожі на їхні з іншим значенням. Іноді виходить смішно, але московити завжди намагаються плюнути в чужу мову. Тут треба на кордоні рів, міни і не звертати на них увагу.
Нормальні іноземці часто знаходять цікавинки у здавалося б звичних нам словах. Знайомому туркмену дуже сподобалось українське “бомбардувальник”. Він так жартував: бомба-ррррр-дуууу-вальник, тобто літак двигунами рррреве, валить бомбами, які уууууу-виють. І це мало сенс.
Кожне слово з’являється коли в ньому з’являється потреба. Жінкі-воїни були зпокінвіку, жінки-посли були, чоловіки-няні були, а окремих слів для них не було. Чому? Тому що чоловік-воїн і жінка-воїн обидва воїни, вбивають їх чи вони – однаково. А окреме слово треба тоді, коли їх треба відокремити. А навіщо? Щоб що? Щоб комусь дати більше привілей? Щоб протиставити їх?
Добре, я бажаю доктора-жінку чи доктора-чоловіка. А якщо я бажаю доктора англійськомовного, іспаномовного, молодого чи старого – теж треба окремі слова? Посол є посол, а жінка чи чоловік – це неважливо. Пані / пан – це не статтєвий маркер, а поважне звертання.
Якщо ми добре подивимося на новину про жінку-поліцейського та її чоловіка, то ми бачимо дуже непрофесійну роботу. Чому нам треба знати що пожежу погасили жінка та її чоловік? Чому не чоловік та його жінка? Навіщо нам треба знати, що жінка була поліцейською та ще й офіцером? Це якось вплинуло на гасіння пожежи чи на їх вчинок? Вони обидва були людьми, які зробили добрий (чи героїчний) вчинок. А в яких вони були відносинах – то не наша справа. То не слова бракує для “жінка-офіцер поліції”, то мізків бракує у того, хто цю новину написав.
Ви маєте рацію, пане Андрію. Проблема в тому, що просто не треба плутати граматичний рід із біологічною статтю.
Переді мною зараз мій робочий стіл. Його граматичний рід — «чоловічий». Але я подивився на нього ще раз уважно згори, зазирнув під нього знизу, прислухався до нього, — і не виявив жодних, ані первинних, ані вторинних статевих ознак. То що, я зараз маю впасти в істерику, й почати вимагати для свого стола нойтрумітиву?
Тут вище згадували англійську. В англійській граматичний рід мають лише люди, тобто, лише ті, хто мають і біологічну стать. Та й то не всі, бо тварини в англійській мові мають середній граматичний рід не залежно від їхньої біологічної статі! А для тих, і лише для тих видів і призначення тварин, для яких існує потреба розрізняти стать, — є окремі слова: hen (курка) та rooster (півень), cow (корова) та bull (бик), але коли призначення не диктує потреби розрізняти стать, то є й загальне chicken (курча).
В німецькій все гірше, в ній, як і в нашій, є граматичні роди для неживих предметів. І фемінітиви там, відповідно, також є, але вони хоч утворюються простіше, ніж в нашій, без такого тертя. Але й німці зараз страждають на позначення загальної категорії, й запроваджують нові синтаксичні й навіть фонетичні конструкції, наприклад, ÄrztInnen (велика I) або навіть Ärzt*innen замість Ärzte und Ärztinnen, з відповідною «надламаною» вимовою… Але здоровий глузд іноді шукає виходу через Behandelnde чи хоча би ärztliches Personal у цьому випадку, чи Lehrkräfte для вчительок і вчителів.
Можливо, дійсно, треба трошки більше здорового глузду? А якщо ніяк, то змінювати мову в напрямку англійської, щоби закрити це питання? Звісно, з кількома займенниками в одному реченні часто буде складніше, але якщо це вже прям така гостра проблема…
P.S. Ми в українській кажемо «вжалив комар», використовуючи «чоловічий» граматичний рід. Але ж серед усіх «комарів і комарих» жалять лише особини жічної біологічної статі! Необхідно терміново заборонити казати «вжалив комар», і зобов’язати всіх казати «вжалила комариха»! Чи «комарка»?.. «комариня»… «комариця»… «Комаресса»!