Автор перекладу: Світлана
Сьогодні вночі противник виконав наймасштабніший повітряний наліт на територію України, і, як повідомляється, основним напрямком удару було місто Луцьк. Поки не вдалося побачити окрему статистику щодо того, чого та скільки прилетіло саме туди, але чотири з шести запущених «Кинджалів» полетіли саме в Луцьк. Втім, на тлі загальної статистики все-таки цікаво було б дізнатися, скільки полетіло саме туди. Це якраз важливо вже за теорією великих чисел, бо виглядають вони таким чином:
Залишимо за дужками точність підрахунків (станом на 8:30), але просто звернемо увагу на те, що до цієї ночі максимум, на що був здатний противник, – це 500+ засобів ураження, випущених під час однієї атаки. Цієї ж ночі у повітряному просторі України було зафіксовано 741 повітряну ціль всіх типів. Зрозуміло, що переважна більшість цієї навали – «Шахеди», а саме 428 штук. Решта – «Кинджали» та крилаті ракети повітряного базування. Тобто ми спостерігаємо стрибкоподібне зростання кількості застосованих засобів ураження, і крім дронів, ворог витратив шість «Кинджалів», що буває вкрай рідко.
Напевно, сьогодні буде багато різних міркувань на цю тему, і ми навіть можемо собі уявити, що буде не те що обговорюватися, а перетиратися з каналу в канал і від ЗМІ до ЗМІ. Припускаючи цей набір тем, ми підемо іншим шляхом і звернемо увагу на епізоди, які, швидше за все, залишаться без уваги. Поставимося до всього, що сталося, як до злочину і тому почнемо з мотивів.
Отже, незважаючи на те що противник локалізував виробництво «Шахедів» практично на 100%, все-таки виробництво апаратів коштує грошей, і вваливши понад сім сотень дронів за ніч, він напевно хотів отримати якийсь відчутний результат саме військового характеру. І якщо застосування балістики чи аеробалістики справді може принести бажані плоди, то з дронами – складніше. Їхньою ціллю можуть бути лише великі стаціонарні об’єкти, а це майже завжди – щось цивільне або в кращому разі – подвійного призначення.
Досить значний підлітний час дає можливість військовим або сховати, або передислокувати свої активи. Четвертий рік війни вже привчив військових діяти в такий спосіб. Дрони дають на все це півтори-дві години, на відміну від тих самих «Іскандерів» чи «Кинджалів», де йдеться про хвилини. У такому разі мобільність має бути максимальною, бо за ці кілька хвилин треба піти на таку відстань, яка стане безпечною від удару важкими боєприпасами.
Військове виробництво України вже давно децентралізоване і не має гігантських підприємств, що випускають військову продукцію. Точніше, щось уже розосереджено по дрібних ділянках, які просто неможливо вивалити, а те, що стоїть на місці і нікуди не рухалося, вже уражено, і якщо відновлювалося, то вже в підземному варіанті. На щастя, різноманітних підземель у різних локаціях у нас – хоч греблю гати.
А все це разом узяте говорить про те, що загалом така маса дронів, застосована противником, просто не могла мати військових цілей. Зрозуміло, що останнім часом противник використовує дрони для досягнення суто терористичних цілей, але тут знову стає питання про те, що терор повинен мати копійчані витрати, а такі удари коштують грошей, а з урахуванням тенденцій у їхній економіці, широкі жести зі спалювання ресурсів – не найкраща тактика. Тобто мета все-таки є, але вона не надто очевидна.
Тим більше що саме цей наліт виглядав як щось гарячкове, і нижче це буде описано докладніше. Словом, якщо це розглядається як злочин, потрібно визначитися з мотивом. Якщо ж прутіна взяти окремо, не в сенсі частинами його фюзеляжу, а у відриві від цієї атаки, то єдиний його мотив – влада. Влада за будь-яку ціну і за будь-яких обставин, якої він несамовито прагнув і яку він не відпустить з доброї волі.
А якщо поєднати цей мотив і те, що ми спостерігали цієї ночі, то виходить проста схема. Це потрібно не так для досягнення якихось військових цілей, як для збереження влади. Тобто йому треба було показати рекордний удар. І тут слід зробити невеликий відступ як у часі, так і щодо географії. Будь-яка армія, що має жорсткий ліміт на далекобійні засоби ураження, перед їх застосуванням обов’язково формує банк цілей. Наприклад, можна взяти 12 днів прямого воєнного конфлікту між Ізраїлем та Іраном.
Коли справа дійшла до застосування сили, ЦАХАЛ уже мав банк цілей, причому ранжованих за значущістю та черговістю. Тому першими ударами було уражено сили ППО, щоб відкрити небо і персон, позначених як цілі, щоб вони не встигли сховатися. А далі – пускові установки, склади ракет та аеродроми. І лише потім – великі стаціонарні цілі – ядерні об’єкти, заводи з виробництва зброї, офіси одіозних структур і навіть ворота в’язниць, де трималися політв’язні.
І тут важливо вказати, що трохи згодом ізраїльські військові говорили про те, що бойова операція була розрахована на два тижні інтенсивних бомбардувань, і через те що протиборчі сторони не мають спільного сухопутного кордону, то обмін повітряними ударами повинен був зміститися з формату винесення переліку намічених раніше цілей до атак за викликом. Тобто коли ворог розкриє якісь «сплячі» активи, то туди могли завдати точкового удару.
А все це важливо тому, що спочатку формується банк цілей, і тільки після того як його повністю склали, можна розпочинати ударну фазу операцій. Якщо такого немає, то удари завдаються ситуативно і точково. Такий алгоритм дій цілком зрозумілий, бо в кожній військовій операції є пункт «витрата боєприпасів». І військове мистецтво полягає в тому, щоб за мінімальної витрати боєприпасів уразити максимум цілей, тим самим завдавши противникові максимальної шкоди мінімумом витрачених ресурсів. І в цьому випадку ми бачимо пряму протилежність вказаній парадигмі.
Найбільш відповідним поясненням такого суттєвого відхилення від канонів ведення війни може бути загроза прутінській владі, яку він відчуває саме зараз. І якщо придивитися до того, які теми зараз тягають по курнику, то таке припущення видається цілком обґрунтованим. Тут важливо як зміст тем, так і те, що раніше саме в пропутінському середовищі таких тем не було взагалі.
А кожен, хто так чи інакше стикався зі збором та аналізом інформації, скаже, що крім добування конкретних даних, завжди слід звертати увагу на те, що завжди було, а потім – зникло, і навпаки, чогось начебто не спостерігалося, а тепер воно з’явилося. Таким чином можна вирахувати процеси, навмисно приховані від очей публіки і тим більше – від очей противника. Сукупність таких спостережень може дати інформації навіть більше, ніж прямі дані, які можуть бути свідомо сфальсифіковані.
І тут з’ясовується, що навіть його упорота, живодерська чернь уже сформувала хай і несміливий, але цілком конкретний запит на закінчення війни. Причому виникає це в найнесподіванішому місці і на тлі бадьорих заяв про готовність воювати хоч сто років. Публіка розуміє, що ці діячі, які закликають потерпіти, затягнути тугіше паски, мають постійний і стійкий зв’язок, а фюрер навряд чи спатиме на підлозі урядового аеропорту «Внуково-2», як десятки тисяч інших пасажирів. Плюс до того, там явно починається «в’єтнамський синдром», або відторгнення «ветеранів», які коять суцільну дикість, і їм це сходить з рук.
Тобто заклики до «потерпіти» вже мають усередині тимчасові межі, тобто потерпіти скільки? Три дні, три місяці, три роки чи скільки це повинно тривати? А у прутіна немає відповідей на ці запитання. Ба більше, та ж сама Наібулліна вже кілька місяців поспіль попереджає, що продовження війни буде не просто погіршувати ситуацію в країні, а це погіршення йтиме по висхідній, доки не перейде в суцільний обвал. Її забивають ногами, але фактично її попередження збуваються, і все це бачать.
Та що там, навіть «експасія прутіна» Мізуліна, яка стукає на всіх так, що навіть у дятлів очі стають великими та круглими, розповідає, що маси незадоволені глушінням чи сповільненням інтернету, що в окремих місцях уже обвалило роботу електронного банкінгу. У результаті навіть найвірніші та проплачені бюджетом за статтею видатків ФСБ джерела пишуть таке:
«Поведінка низки західних країн та їхня допомога київському режиму можуть посилити розкол у наших елітах – між патріотами, які хочуть Перемоги, та прихильниками якнайшвидшого завершення СВО. Таке попередження зробило наше високопоставлене джерело у Кремлі.
«Безумовно, є загроза розколу, є люди, серед них досить впливові, які готові навіть Батьківщину зрадити, аби СВО закінчилася, а вони жили спокійно собі на втіху. Хочу застерегти таких людей. Утримайтеся від різких дій, інакше пошкодуєте», – сказав співрозмовник…»
Зауважу: це вони пишуть для себе, а не для зовнішньої аудиторії. Ба більше, це не попередження владі, а натяк тим, які «если друг оказался вдруг и не друг, и не враг, а – так». Між іншим, хвиля загадкових «самовбивств» високопосадовців та яскравих бізнесменів свідчить про те, що це – інший бік масованого застосування «Шахедів». Це те саме – боротьба прутіна за владу, яка може раптово вислизнути.
А ми ж пам’ятаємо, як кухар Пригожин ледь не виконав блискавичний переворот. А зараз у в’язниці перебуває такий собі генерал Попов, якого Генштаб звинувачує в підготовці бунту з походом на москву. Тобто це якраз той випадок, коли «два» пишемо, а «три» – на ум пішло. А тому ці самі джерела, хоч і намагаються показати підвищену бадьорість і впевненість у тому, що решта стада не схильна до такого розкладання, як зажерлі бізнесмени, але це виходить у них не надто переконливо:
«При цьому росіяни загалом, за його словами, в «не завжди сприятливих умовах, які склалися, повинні сконцентруватися на головному».
«Потрібно воювати, довго, але до Перемоги. Не звертати уваги на кризи. Вони будуть, можливо, досить складні (у Кремлі, по суті, підтвердили прогнози щодо того, що Росії загрожує серйозна економічна криза, ми писали про це. – Ред.). Треба молитися за Владіміра Владіміровича, щоб з ним усе було добре. І ми досягнемо своїх цілей», – упевнене джерело.
Нескладно помітити, що пропозиції молитися за прутіна вже запізнилися, бо це саме той прутін, який Київ за три дні, що перетворилися вже на три з половиною роки. І тепер запитання починає ставитися дедалі чіткіше, а саме – коли? Якщо ти розповідаєш, що хочеш добиватися захоплення всієї України, то коли ти це плануєш зробити чи ти взагалі собі нічого не уявляєш?
А найбільш кровожерна частина публіки прямо говорить і пише про те, що такий хід війни забезпечить бійку ще років на 200, за які можна прос*ати взагалі все. Вони також стверджують, що ось так можна довоюватися до того, що Китай чи НАТО зможуть захопити країну берізок та балалайок просто голими руками. Вони вже впевнені в тому, що прутін не наважиться застосовувати ЯЗ навіть у такому разі, а решту зброї буде спалено в Україні, і обіцяють опублікувати шокуючі цифри, якщо нічого не зміниться.
І ось зараз прутін показав усім їм, що він готовий за ніч спалювати засобів набагато більше, ніж це було раніше. Це відповідь усім тим, хто говорить про нерішучість царя. Оці 700+ дронів за ніч – це і є його відповідь Чемберлену. Воювака готовий запускати будь-що і будь-куди, головне – щоб побільше і щоб преса показала суттєве зростання потужності ударів. І неважливо, що для переважної більшості засобів ураження просто не було адекватних цілей. Дідусь бореться за трон і готовий для цього на все. Саме це ми й спостерігали цієї ночі. Але це не всі спостереження.
Якщо дані ВПС України коректні, то з усієї цієї величезної кількості засобів ураження не збили 23 цілі. Так, це багато, але просто уявімо, що приблизно стільки ж загалом було направлено в одну ніч на Ізраїль. Думаю, що до ранку їхній «Залізний купол» вийшов би з чату всерйоз і надовго через вичерпання боєприпасів. А якби це все запускалося не з відстані двох тисяч кілометрів, а з суміжної території, то ситуація виглядала б ще серйознішою. Це при тому, що номінально ППО/ПРО Ізраїлю є однією з найпотужніших у світі.
У цьому ж випадку на таку величезну кількість засобів ураження припала величезна кількість їх нейтралізації. Простий підрахунок показує, що 96,9% запущених засобів ураження було нейтралізовано. Ми відштовхуємося від офіційних цифр, і через те що інших немає, продовжимо цей підрахунок у тому самому ключі. Із загальної кількості засобів повітряного ураження віднімемо шість «Кинджалів», бо всім добре відомо, що крім пари локацій, збивати їх просто нема чим.
Просто нагадаємо, що лапті стверджували, що ці ракети взагалі неможливо збити, але тепер ми знаємо, як усе є насправді. Але в цьому випадку їх запустили по регіонах, у яких гарантовано немає засобів перехоплення, і, отже, по них просто не працювали. Після віднімання цих ракет отримуємо 735 інших засобів ураження. Між іншим сьогодні, вдалося збити всі сім крилатих ракет Х-101/»Іскандер-К», що, безумовно, заслуговує на окрему згадку. Виходить, що всі пропущені «Кинджали» було компенсовано всіма збитими крилатими ракетами. У такому випадку нейтралізованими виявилися 97,7% цілей. Словом, тут можна уявити обсяг коштів, витрачених на залізо, яке наші зенітники відправили у відбій.
Плюс до того, більшість цілей було нейтралізовано без використання боєприпасів, а завдяки роботі засобів РЕБ (415 од.) Таким чином, і загальний показник нейтралізації, і цей – говорять багато про що. Противник явно намагався обвалити нашу систему ППО, а в результаті вийшов приголомшливий провал. Ми чули про те, що в розпорядження зенітників почали надходити нові засоби боротьби з повітряними цілями, як електронні, так і кінетичні.
Скажімо так, за звуками, які були добре чутні у столиці, сьогодні дебютував якийсь новий засіб. Не буду описувати того, в чому була його відмінність від звичної роботи зенітних засобів, але вона була явною, і скажімо так, виглядало це більш солідно і результативно. Є підозра, що під статистикою нейтралізації цілей засобами РЕБ цілком може ховатися ще щось, що не стріляє кулями, снарядами чи ракетами. А коли не стріляє, то й відносять це до засобів електронної боротьби.
На самому початку повісті ми обіцяли повернутися до того, що весь наліт носив якийсь гарячковий вигляд. Якщо ми вгадали з причиною такого заходу, то вже цього було б достатньо для пояснення цього припущення. Але є ще один важливий момент, який може зробити ворогові вирвані роки. Справа в тому, що практично всі пускові майданчики ворога запустили дві, а деякі – три хвилі «Шахедів» для того, щоб створити ось таку лавину апаратів. Але ця система озброєнь, крім своєї відносної дешевизни, має ще одну перевагу – прихованість.
«Шахеди» можна ліквідувати в місцях їх складання чи зберігання. За різними даними, ворог намагався зберігати їх у вантажних трейлерах, які мають вигляд комерційних вантажівок, але їх стало значно більше і начебто стався якийсь інцидент, який призвів до жертв і руйнувань, і тому, по можливості, їх все ж таки поміщають у склади. Якщо вирахувати таке місце, його можна уразити тим чи іншим засобом. А ось пускові установки мобільні і не залишаються на місці надто довго. Тобто їх десь споряджають, після чого вони висуваються на пускові позиції, запускають апарати, і щойно останній дрон пішов з напрямної, збирають манатки та їдуть з місця пуску.
Але в нинішньому розкладі ситуація змінюється. Пускова установка має прийняти ще одну, а іноді – й дві партії «Шахедів», щоб запустити їх двома чи трьома хвилями. І ось це може стати вразливим місцем усього заходу із запуску дронів. Вимушено стартовий комплекс втрачає мобільність і залишається на місці час, достатній для його фіксації та наведення на нього необхідних засобів ураження. Поки що противник не мав із цим проблем і тому дозволяє собі такі небезпечні маневри. А ми ж пам’ятаємо, як і пускові установки ракет «Іскандер» теж вважалися невразливими через відстань і мобільність.
Тепер вони так не вважають і намагаються практично не зупинятися, вибравшись зі своїх укриттів і переміщуючись до місця пуску. Звісно, ракетні пускові установки легше виявити в момент запуску ракети, які дають потужну теплову сигнатуру. Але, напевно, у шахедниць теж є певні слабкі місця, і через те що пуски виконуються приблизно з постійних локацій, то баражувальні боєприпаси могли б зазирнути до лаптів у гості в найбільш невідповідний момент.
Після цієї повісті можна читати і все інше, що сьогодні вже написано або буде написано з цієї теми.