Автор перекладу: Світлана
СПОСТЕРЕЖЕННЯ № 1
Напевно, всім зрозуміло, що Європа, яка так довго спала, просто не могла миттєво прокинутися, озирнутися, побачити, де вона опинилася, поки спала, і зразу почати діяти правильно і потужно. Ясно, що процес цей повинен іти з наростанням, і так само ясно, що нам хотілося б, щоб графік цього росту був якомога крутішим, але скажімо так, два-три років тому, а тим більше – на початку цієї п’ятирічки про жоден графік взагалі говорити не доводилося. Замість цього можна було чути розмірене й гучне хропіння, що свідчило про те, що у здоровому тілі – здоровий сон. А ось зараз ми б хотіли прискорення процесу.
Утім, процес іде і явно набирає обертів. Поки можна лише обережно припускати, що в цьому русі Європа пройшла важливий рубіж чи навіть такий собі Рубікон, коли вона навіть думати не хотіла про європейську безпеку без участі в цьому США. Але з пришестям на трон Додіка всім стало зрозуміло, що як би ти собі не уявляв найближчі перспективи в цьому плані, а чинник Штатів зі своєї картини світу, що описує структуру безпеки, час виключати. Якщо цього не зробиш ти сам, то ось такий Трумп з його розвеселим нібито міністром оборони Хегсетом поставлять перед фактом просто тому, що вони – такі прекрасні й гарні мужички.
І тут справа навіть не в тому, чого вони хочуть чи чого не хочуть, а зовсім в іншому. Справа в тому, що вони сьогодні хочуть одного, завтра – іншого, а чого їм захочеться післязавтра, вони навіть самі не знають. Причому вони таке практикують щодо питань, які завжди були для США фундаментальними і непорушними. Навіть якщо Трумп відбарабанить свої три з половиною роки і піде на заслужений відпочинок до спеціальної установи, вже немає гарантій того, що натомість не прийде ще своєрідніший пацієнт і не стане виконувати якісь більш відірвані речі.
Епоха стабільної та передбачуваної Америки залишилася позаду, і тепер Штати вже ні для кого не можуть бути надійним союзником. Так, самій Європі немає сенсу рвати відносини зі Штатами в ініціативному порядку, але цього може й не знадобитися. Саме тому перед Європою тепер стоїть завдання – як пройти період ослаблення ролі США та відходу їх зі сцени, незважаючи на бурхливі промови Трумпа, які він штовхав на саміті НАТО, розмірковуючи про посилення Альянсу. З цього приводу преса пише таке:
«У Європі переконані, що Трамп скоротить американський контингент, який зараз налічує близько 80 000 військовослужбовців, і перекине вивільнені сили в Азію і на Близький Схід… «Питання не в тому, чи буде скорочення американської присутності, а в тому, наскільки впорядковано це можна зробити, не ставлячи під загрозу наявні плани оборони Альянсу», – сказав… один із дипломатів НАТО. Поки що розглядаються сценарії виведення 10–20 тисяч солдатів».
Європейські військові обговорюють три основні питання: скільки американських військ піде, наскільки швидким буде виведення і чи здатні європейські сили компенсувати скорочення американського військового потенціалу. Поки оборонні плани НАТО великою мірою залежать від американської техніки, потужних повітряних сил, включаючи розвідку та авіазаправники, а також солдатів, здатних відповісти будь-якому потенційному противнику. У випадку воєнного конфлікту основна підтримка операцій американських військ повинна здійснюватися через бази в Німеччині та Італії, де розквартировано 35 900 і 12 400 військовослужбовців відповідно. При цьому країни на східному фланзі Альянсу особливо занепокоєні можливим ослабленням американської підтримки, хоча безпосередньо на їхній території на постійній основі присутні лише невеликі підрозділи США (наприклад, 330 у Польщі, менше 150 – у Румунії, близько двох десятків у кожній з країн Балтії)».
Це свідчить про те, що сама можливість виходу США з Європи, яка раніше вважалася нереальною, тепер уже розглядається як щось неминуче і вимагає практичних дій для переформатування системи європейської безпеки. Як зазначалося раніше, просто зараз відбуваються консультації між міністрами оборони і в деяких випадках – закордонних справ європейських країн саме щодо того, як мають виглядати нові структури. А Німеччина вже бачить картину найближчого майбутнього і перейшла до формалізації нових відносин.
Німецька преса, спираючись на джерела в Бундесвері, пише про те, що Штати вже до кінця літа, максимум – початку осені остаточно визначаться з параметрами й темпами виходу з Європи, і тому потрібно діяти, не чекаючи цього моменту. До речі, ці самі джерела вказують на те, що москва зараз витрачає крилатих і балістичних ракет менше, ніж виробляє, і враховуючи деякі інші чинники, там роблять висновок про те, що вона готується до початку ще однієї війни, окрім України.
Саме ці міркування підштовхують Німеччину до фінансування українських програм далекобійних систем. Там сподіваються, що ЗСУ зможуть ефективно зменшувати запаси всього того, що прутін готує для другої кампанії. А з урахуванням того що наші військові вже показали свої здібності в цьому напрямі, то кращого варіанта для зменшення запасів такої зброї придумати неможливо.
Справді, крім України, зараз ніхто не може від усього серця пройтися як по ворожих арсеналах, так і по підприємствах, які випускають усе це добро. Як не крути, а до моменту, коли Трумп оголосить про параметри виведення військ із Європи, їй уже потрібно мати власний план конкретних дій, які хоч і повинні спиратися на плани Вашингтона, але все-таки мати більш високі темпи.
СПОСТЕРЕЖЕННЯ № 2
Тим часом на болотах б’ють на сполох з приводу невпинного падіння доходів від нафтогазового сектору економіки. На цьому тлі глава російського ЦБ Наібулліна після телефонної розмови царя з Макроном намагалася пробитися до нього і з’ясувати, чи видно контури закінчення війни, але за довгий час прутін ухилився від зустрічі. Як кажуть у його оточенні, він уже не хоче слухати все більшу кількість людей ближнього кола, які аргументовано пояснюють йому, що справа рухається до катастрофи, а глава ЦБ знайшла алгоритм подання такої інформації, який доходить одразу до самого ліверу фюрера, і тому він не дав «добро» на зустріч. З цього приводу обізнаний з ТГ-канал противника пише таке:
«Зв’язатися з путіним Набіулліній не вдалося (джерела у кремлі стверджують, що «Владіміру Владіміровичу набридло слухати страшилки щодо економічної кризи»). І цей факт серйозно зіпсував їй настрій. За нашою інформацією, глава ЦБ заявила, що відмова президента спілкуватися «дуже засмутила її і загрожує проблемами всій Росії». Також вона спересердя дала прогноз: якщо ситуація не зміниться, ключову ставку буде знову підвищено до кінця року, причому вона «досягне нових серйозних цифр». Яких саме, співрозмовники, близькі до Набіулліної, відмовилися говорити».
Очевидно, що Наібулліна якраз і намагалася донести до прутіна, що витрати на війну зростають, а доходи, які мали забезпечувати покриття витрат, – падають. Можливо, вона збиралася донести до царя ще й те, що з нафтою й наповненням бюджету від її продажу буде ще гірше. І для цього є додаткові підстави. 5 липня стало відомо, що в серпні ОПЕК додатково збільшить видобуток нафти на 548 тисяч барелів за добу. Аналітики очікували, що альянс ухвалить рішення про нове збільшення видобутку на 411 тисяч барелів за добу, тобто на тому ж рівні, який було затверджено для травня, червня та липня.
Напевно, там є ще ряд аргументів, але саме ситуація з нафтою відіграє ключову роль у всьому цьому пасьянсі. Адже всім зрозуміло, що світова економіка перебуває аж ніяк не у фазі бурхливого зростання, а балансує на межі рецесії, що призводить якщо не до скорочення, то до зупинки зростання споживання нафти, але при цьому ОПЕК продовжує нарощувати видобуток. За законами ринку, надлишок пропозиції веде до зниження ціни, а отже – прибутків та доходів держави. Отже, тут є над чим замислитися.
СПОСТЕРЕЖЕННЯ № 3
Якщо вже сьогодні мова зайшла про далекі шкільні роки, то останнє спостереження, яке можна назвати «три в одному», варто розпочати ще з одного спогаду тих років. Напевно, зараз школярі, сидячи на уроках, обмінюються повідомленнями на телефонах, а в ті далекі часи телефон був на дротах і з його допомогою можна було тільки розмовляти. Через це єдиним засобом таємного спілкування були записки, які передавалися непомітно від учителя. Іноді за передачу записки можна було отримати поему в щоденнику, виконану червоним чорнилом.
Це вже набагато пізніше мені стали зрозумілі сакральні подробиці як тих дій взагалі, так і однієї конкретної записки зокрема. Насправді таке таємне спілкування було лайт-версією тюремних маляв. Цілі й методи були спорідненими, але тоді ми цього не знали і не розуміли, що живемо в одні великій тюрмі, і вся різниця була тільки в режимах тримання. Ну, а конкретна записка була чимось на зразок тюремного «прогону», що означало текст для ознайомлення всіх. Текст цей було присвячено втечі класу з двох останніх уроків, бо привезли якесь пафосне кіно і потрапити можна було лише на денний сеанс, при тому що йшло воно лише два дні. І на записці однокласники залишали свою думку.
У результаті ми в кіно сходили, хоч і коштувало це розбірок із завучем, але в цьому випадку важлива одна відповідь, яка чомусь врізалася в пам’ять. Однокласник із позивним «Пупырь» написав буквально таке: «Волка баятса – в лес ни хадить». Це був 9-й клас, а 10-й був випускним. Зауважу, ця школа була на півночі Сибіру, і крім російської мови, а також «англійської зі словником», там більше нічого не було, тому початковий курс української у мене залишився за бортом. Простіше кажучи, я його ніколи не вивчав в академічному значенні слова. Але справа не в цьому, а в тому, що текст наведеної вище відповіді було написано росіянином (яких там була меншість) з російським прізвищем, який приїхав туди з росії. Цілком можливо, що до того віку він ніде не був, крім росії, а в результаті – такий текст. Якщо комусь здасться, що він таємно вивчав «Удафф», то глибоко помиляється, бо він написав би «бояццо». Отже, подальший текст – про болота.
Учора ми писали про те, що задвохсочений замком ВМФ помийної федерації, він же колишній комбриг 155-ї бригади морської піхоти, був персональним улюбленцем прутіна за свою безмежну кровожерливість. І ось сьогодні пройшла інформація, що підтверджує цю версію. Буквально це виглядає так:
«У ЗМІ вже з’явилася інформація, що прощання із загиблим заступником головнокомандувача ВМФ росії генерал-майором Міхаїлом Гудковим відбудеться у москві. Там же відбудеться похорон. Але ніхто не повідомив, що окрему церемонію буде організовано для президента… Дату й місце не повідомили через загрозу провокацій з боку ворога».
Тут чудово все: і особиста церемонія з відспівування мегаживодера, і страх царя, що за цим заходом його можуть застукати «очі України» і до нього щось прилетить. А крім того, зрозуміло, що прутін рухав би його й далі. Може, не там видивлялися змінника Бєлоусова. Там досі фантазують на тему тріумфального повернення оленяра, а реальність могла виявитися зовсім іншою.
А взагалі населенню курника залишають дедалі менше приводів для того, щоб воно розглянуло в подробицях те місце, куди його вже завів фюрер, і зрозуміти напрямок руху. Принаймні, в їхній пресі з’явився ось такий текст:
«Влада закрила практично всю демографічну статистику. В опублікованій на цьому тижні доповіді про соціально-економічний стан росії за травень не виявилося звичної інформації про природний приріст населення, кількість народжень і смертей, шлюбів і розлучень, міграцію і навіть про чисельність населення. «Розділ «Демографія» просто відсутній» у доповіді».
Словом, прутін сам не хоче засмучуватись через дрібниці й публіку не хоче засмучувати. У нього ж усе росте, розвивається і збільшується, а якщо статистика показує щось інше, то це – біда статистики.
І остання тема вже начебто не є новиною, бо ми вже про це писали, але вона має своє продовження та розвиток. Отже, після далеких і дуже успішних ударів ЗСУ по цілях у глибині території противника, розташованих на більшій відстані, ніж москва знаходиться від наших кордонів, там усе суворіше думають про перенесення столиці в інше місце. Зокрема, там пишуть таке:
«У Кремлі питання перенесення столиці з москви в останні тижні обговорюється все активніше. Розвідка дає сигнали: атаки безпілотників на москву та московську область можуть посилитись. Також є загроза ракетних ударів, через яку переживає Сєргєй Собянін. Зараз обговорюється перенесення столиці в одне з трьох міст – Красноярськ, Новосибірськ чи Владивосток. «Вибір може здатися несподіваним, але якщо подумати, то все правильно. Найголовніше для нас – знайти місце, куди важко буде долетіти дронам противника. І куди точно не дістануть його ракети. Такі віддалені від кордонів України міста можуть стати гарним вибором», – пояснив співрозмовник каналу…»
Звісно, можна було б запропонувати розміщення їхньої столиці прямо поруч із флагманом чорноморського флоту, крейсером «москва», але навіщо нам цей підводний цирк біля самого кордону? Якщо вже розглядати саме «мокрий» варіант переселення, то можна ж по-людськи замочитися і в Північному Льодовитому океані, бо там і місця більше, та й наші дрони точно не стануть бомбити дно цього океану. А тим часом це не жарт гумору, тому що:
«Інше джерело в Кремлі підкреслило – перенесення, якщо воно відбудеться, буде частковим та неофіційним. «Ми просто можемо перемістити, наприклад, Міністерство оборони у Красноярськ. Наводжу його за приклад, тому що є сигнали про те, що воно може бути атаковане ворогом. Безумовно, Владімір Владімірович часто перебуватиме у москві. Але коли прийдуть сигнали, що в кремлі і взагалі в центрі москви небезпечно, він працюватиме з умовного Владивостока», – пояснив представник АП. За його словами, йдуть «запеклі дискусії» щодо можливого перенесення столиці. Категорично проти Собянін. А Владімір путін нещодавно пообіцяв, що прислухається до будь-якої думки експертів із цього питання».
Словом, як воно там буде – побачимо, але просто зазначимо, що такі розмови не ведуться тими, хто вірить у свою перемогу і в нестерпні можливості власних систем ППО. Це якраз той випадок, коли дим без вогню – не смердить.