Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Складається враження, що людство проходить якусь смугу помутніння, коли публіку несамовито тягне до покидьків. Причому її не просто тягне до подібних типажів, а вона неодмінно хоче, щоб покидьки правили нею. Тут треба зауважити, що історія людства пам’ятає безліч відвертих покидьків, які правили своїми країнами й народами, і більше того, практично у всіх країнах, які мають історію глибиною хоча б у кілька століть, були свої покидьки, яких змінювали більш-менш нормальні люди. Щоправда, є окремі резервації, де, окрім покидьків, нікого при владі не було і скільки в них буде часу існування – не буде. По приклади далеко ходити не варто, а достатньо подивитися на лепрозорій, з яким ми зараз воюємо.
Але зараз пішла смуга, в якій навіть ті країни, які загалом повинні були мати імунітет від чогось подібного, мають покидьків на вершині влади. Тут ми не станемо розглядати нашу ситуацію або те, як це виглядає в США, а просто звернемо увагу на Ізраїль. Тим більше що в Ізраїлі роль президента – суто церемоніальна, а першою особою там все ж таки є прем’єр-міністр, і це означає, що парламентські вибори в цьому плані є головною подією, яка розподіляє владу в країні.
Сьогодні колеги звідти надіслали досить цікавий і барвистий матеріал, який можна взяти ілюстрацією до цієї теми. І як неважко помітити, пов’язано це з парламентськими виборами, що пройшли якраз перед американськими. Тут треба зробити невеликий відступ, бо вага цих виборів має інше значення, ніж для України.
У парламентських виборах беруть участь політичні партії, які за результатами виборів найчастіше формують коаліцію для того, щоб отримати більшість у парламенті і, відповідно, призначити власного прем’єр-міністра. В Ізраїлі на цих виборах найбільше голосів зібрала партія Лікуд, але їх навіть близько не вистачає для парламентської більшості, і тому вона змушена намагатися домовитися з іншими партіями, які подолали бар’єр і увійшли до парламенту, щоб загальна кількість місць могла перевалити за 50% і стати правлячою коаліцією.
І тут виникає перший важливий момент, який прямо стосується теми. Очолює партію поки що чинний прем’єр-міністр Нетаньягу. Просто для тих, хто не знає. У Бібі Нетаньяху був рідний брат, який, безумовно, був би гідною кандидатурою на найвищу державну посаду. Він пройшов усі ланки елітних військ Цахал і зрештою потрапив у найзнаменитіший і найкрутіший спецназ «Саєрет Маткаль». Там він зробив блискучу кар’єру і врешті-решт очолив підрозділ.
У 1976 році терористи захопили цивільний літак з ізраїльтянами на борту та угнали його в Уганду. Ізраїль прийняв рішення звільнити заручників у ході бойової операції, яку якраз і доручили «Саєрет Маткаль». Ми якось писали про операцію «Ентебе» і тут не станемо наводити подробиці, але просто зазначимо, що Йонатан Нетаньягу особисто взяв участь в операції і став єдиним загиблим серед усіх бійців спецназу. А заручників тоді визволили. Тобто він не ховався за своїми підлеглими і не командував операцією з віддаленого командного пункту. Він узяв у свої руки відповідальність за життя заручників та своїх людей і в результаті – заплатив власним життям за успіх операції. А тепер Ізраїлем керує ось це.
(Далі буде)