Незвичний погляд на сьогоднішній день

Від редакції

Шановне панство, зустрічаємо нового автора, якого ви знали в якості перекладача українською. Отже – проба пера Світлани. Світлину виставив власну.

***

Автор: Світлана

Як неодноразово підкреслює у своїх статтях шановний Аnti-Colorados, на цьому сайті висловлюють власний і дуже суб’єктивний погляд на об’єктивні речі. І от саме сьогодні в мене є нагода поділитися деякими власними думками.

Сьогодні, 29 червня, за новим церковним календарем – свято Петра і Павла. Раніше воно припадало на 12 липня, і я знала це дуже добре, бо цього дня був День народження моєї бабусі. Напевно, дуже старше покоління так і міряло своє життя – церковними святами, які було визначено календарем, а коли дійшло до оформлення свідоцтв про народження і паспортів, то цим і керувалися: народився на Покрову – 14 жовтня, на Спаса – 19 серпня, і так далі.

Інший бік цього свята (як і багатьох церковних свят) – це зв’язок з природними явищами. Садівники й городники знають, що можна і чого не можна робити до Благовіщення, до Юрія, до Теплого Олекси. А діти, у свою чергу, знали, що після Іллі (2 серпня) купатися не можна, тому що у певному місці верба виросте. Це була реальна драма: літо ще гаряче, а до річки вже не можна. Така «природна» прикмета була і для свята Петра (не знаю, як де, але моя бабуся казала з наголосом на першому складі: ПЕтра). Це спостереження висловила інша людина (вона народилася 1 липня, і наша родина святкувала Петра розширеним колом, бо чоловік цієї жінки народився 11 липня): «Як по ПетрІ (наголос на останньому складі), то й по теплі». Тобто після Петра вже тепла не чекай. Таке враження, що цього року Петра настало після того, як ми перезимували весну, але то інша історія.

У цій приказці мене завжди чіпляла конструкція «по Петрі»: наскільки обґрунтованим для української мови є таке вживання? Прийменник «по» під впливом російської мови має досить нелегку долю в українській мові: спочатку його вживали в тих самих конструкціях, що і в російській мові, а згодом почали замінювати відповідниками, які або вже давно є в українській мові, або (на позначення якихось нових реалій) сформовано за правилами української мови. По суті, вживання цього прикметника – це вибір між тим, щоб, з одного боку, не скотитися в калькування російської мови, з іншого – щоб не перекреслити наше питоме вживання.

І я почала пригадувати приклади, де був цей прийменник. Найперші приклади, яким я довіряю, – це народна творчість і твори класиків. Народна творчість уже запропонувала перший приклад: «по Петрі». Тут ця конструкція означає якусь подію, після якої настає інша подія, причому зв’язок між ними суто часовий. Друге прислів’я за конструкцією схоже, але значення конструкції трохи інше. Коли моя мама хотіла заспокоїти у стилі «Не хвилюйся, все минеться», вона казала: «По цьому діти будуть». Тобто тут, напевно, події пов’язані як причина і наслідок: слово, яке стояло після прийменника «по», позначало підставу (причину) для іншої події.

Коли я зрозуміла логіку побудови цього прислів’я, то було цікаво пошукати інші приклади цієї конструкції з таким самим значенням. І перший приклад в усіх перед очима – це наше ім’я по батькові, один із трьох компонентів офіційного іменування людини. Адже саме ім’я батька є підставою для формування цього компонента. Тому він і називається «по батькові». Наступний крок моєї логіки – а чи може бути інакше? Звісно. Дитину іменували по батькові, а заміжню жінку могли іменувати по чоловікові. Зараз жінка, беручи шлюб, бере прізвище чоловіка, а раніше одним із варіантів її іменування було іменувати не за прізвищем, а за ім’ям чоловіка. Хто ж не пам’ятає Кайдашиху? Кайдаш – це ім’я її чоловіка, а не батька. Матір Наталки Полтавки називали (кликали) Терпилиха, і, напевно (гіпотеза моя, не перевіряла), Котляревський обрав для неї таке іменування, щоб обіграти сполучення слів «терпи + лихо» за зразком козацьких прізвиськ «Вернидуб», «Неїжкаша», «Підіпригора» (але це теж інша історія).

Ще один блок конструкцій з прийменником «по» – на позначення подій, причиною яких є смерть того, кого названо словом у цій конструкції. Не народження, не весілля, а саме смерть. Тому назву роману Гемінґвея переклали саме в руслі цієї конструкції: «По кому подзвін». Тому в церкві заупокійну службу правлять «по кому», а не «за ким». Тому й поминальний обід (дев’ятини, сороковини, роковини – так у нас казали старші жінки) роблять «по мамі», «по батькові» і так далі. На жаль, зараз це актуально.

Втім, наш час актуалізував ще одну конструкцію з прийменником «по», у якій словом, що стоїть після нього, називають ціль/мішень. Щодня шановний Аnti-Colorados пише, по яких цілях стріляли наші і м*скалі: наші зазвичай – по аеродромах, нафтобазах, літаках і так далі, а вони б’ють по містах, будинках, лікарнях і так далі (на жаль). Чи є подібні зразки в нашій мові, щоб бути впевненим, що це не калька з російської? Так, є: «стріляти по горобцях» – це перше, що спадає на думку. А чи можна обійтися без цього ризикованого «по»? Можна, але значення набуває іншого відтінку. «Стріляти по мішенях» – процес, який повторюється (триває), про його закінчення і про результат не повідомляється. «Стріляти в мішень» – незакінчена дія. «Вистрілити в мішень» – дія завершена, обмежена в часі, одноразова (коли щось змінюється в цьому значенні, то уточнюють: «Вистрілив двічі собі в голову»).

І ще один (із багатьох) аспект вживання прийменника «по» – конструкція на позначення «маршруту» дії, тобто це те, що ми в дитинстві позначали словами «кудою?», «тудою», «сюдою». В дитинстві – тому що таких слів у літературній мові нема (є початок і кінець – «звідки?» і «куди?», а от «дорогу» між ними не позначено ніяк), але ж мова намагається якось закрити прогалини, і спочатку це робиться у розмовній (дитячій) мові або в діалектах, де люди кажуть так, як їм треба і зручно, адже мова – це насамперед інструмент, а він повинен бути зручним, хоча й інструкцію з його використання ніхто не скасовував.

Саме цією конструкцією описував шановний Аnti-Colorados маршрут пересування м*скалів, коли вони для своєї операції обрали трубу: так ці *** рухалися по трубі. І ще багато таких прикладів вжито в описах того, якими маршрутами пересувалися наші або їхні військові. Чи є такі приклади у джерелах, вартих довіри? Так. Шевченко: «По діброві вітер виє, гуляє по полю, край дороги гне тополю до самого долу» – рядки з поеми, які (і ще кілька стовпчиків після них) стали народною піснею. А ось і народна пісня: «По дорозі жук, жук, по дорозі чорний. Подивися, дівчинонько, який я моторний!» Тому можна сказати «Ішов вулицею/лісом/степом» (і пригадується пісня «Степом, степом йшли у бій солдати»), а можна і так: «Ішов по дорозі», – як у пісні про жука. І в цій пісні моя увага зачепилася за інше: звідки в народній пісні слово «моторний», яке, хоч і означає спритного і вправного чоловіка, але ж за своїм коренем стосується двигуна (мотора), який винайшли лише кілька століть тому? І це слово «моторний» вжив ще Котляревський у першому рядку своєї «Енеїди»: «Еней був парубок моторний…». Цю поему він написав українською мовою, і перші її частини було видано у 1798 році (Пушкін народився роком пізніше).

Отакі в мене асоціації з цим святом – від погоди до Енея. І все крутиться навколо прийменника «по». Так, це дуже суб’єктивний погляд, але заспокоюю себе тим, що слогана цього сайту – «Техніка, історія, війна» – він стосується хоча б частково (хоч і незвично).