Але все це – картинки. Совкова пропаганда вбивала у спинний мозок зневагу до «суспільства споживання», і дуже часто цього було достатньо для того, щоб повернутися у свій звичний совковий сортир із діркою у підлозі. А, між іншим, суспільство споживання – це лише можливість вибору того, що необхідно для повсякденного життя. Те, що ти одягнув, не повинно тиснути, терти і розвалюватися. Воно має пристойно виглядати, не линяти чи «сідати» при першому пранні. Це можна їсти, і воно виглядатиме апетитно і на смак буде пристойним.
Якщо хтось пам’ятає, перед розвалом совка нині покійний схиблений сатирик Задорнов розповідав повній залі про те, що десь у Штатах він бачив тридцять сортів кефіру в одному магазині і запитував: «Навіщо?» Зал іржав, як коні гусарського полку, а дехто навіть катався по підлозі. Це зараз зрозуміло, що сатирик маніпулював ницими струнками забитої та відсталої публіки, забиваючи її ще нижче плінтуса, який давно залишився вгорі.
Тепер, через роки, зрозуміла вся підлість совка, який змушував своє населення пишатися тим, що воно – тупе, відстале бидло, яке пішло геть від «суспільства споживання». Озираючись на той час, деякі згадують приблизно таке:
«Я днями комедію дивилася стару. Американську. 1984 року. Там Джонні Депп ще хлопчик 16-річний, і комедія молодіжна про відпочинок в готелі на морі.
І ось перші кадри фільму: блакитний басейн, шезлонги, пальми, красиві дівчатка в купальниках «Вікторія Сикрет» – ось абсолютно такі самі моделі купальників, як зараз, та й дівчатка такі самі, як зараз, тільки зачіски інші: у всіх хімія з начісами.
І ось дивлюся я на них і згадую, які в СРСР у 84 році були купальники і дівчата. Згадую ці страшні ситцеві труси, що висять мішком на дупі, та ліфчики на чотирьох гачках. Згадую радянських жінок: з непоголеними ногами, пахвами і заростями, що стирчать із трусів. Згадую, як тоді було круто десь дістати, урвати, перекупити в когось – так званий «імпортний купальник». Одна лише фраза «Я купила імпортний купальник» – уже вбивала наповал. І ніхто навіть не питав: а звідки він? Яка країна-виробник? Пофіг (виправлено автором). Хоч польський, хоч югославський, хоч якийсь – головне, не в совку зроблений. Імпортний – це не ситцевий, а еластичний, і з малюнком. Не однотонний, і не забарвлення «радянські шпалери», а якийсь отакий, різнобарвний, з пряжечкою на трусах або й із зав’язочками з боків! Нечуваний секс!»
Так панночка згадує про купальники, але ж купальники були не найбільш піковим товаром, бо на той час у совок манівцями вже доходили джинси «Монтана», футболки з яскравими, гарними малюнками і мрія поета – кросівки «Адідас». Щоб зрозуміти, наскільки цей товар був з іншого виміру, варто зауважити, що навіть маючи гроші, купити його було майже неможливо, бо треба було знати «фарцівника» – продавця контрабанди, або місце, де таке можна було купити «з рук». Причому якби міліція спіймала за цією незаконною справою, продавець отримав би кримінальне покарання за статтею «Спекуляція», а товар було б конфісковано. Тож усі, хто пам’ятає Джеймса Бонда, агента 007, можуть вважати його дрібним хуліганом порівняно з совковою «фарцою».
Але сама угода, звісно, мала грошове вираження. Для довідки: більшість населення совка отримувала зарплату в районі 70 рублів, інженери – 120. Шахтарі та подібні до них професії приносили заробіток 200–300 рублів, і тільки на Крайній Півночі заробітки були від 500–600 і до 1000–1200 рублів, залежно від кількості «полярних надбавок».
Так от, джинси коштували 250–300 рублів. Приблизно стільки само коштували і кросівки. Зрозуміло, що більшості населення такі речі були суто не по кишені, та й купити їх було майже неможливо. Тобто совок економив на ковбасі по 2.10 і решті, щоб купити собі копійчані штани, в яких у нормальних країнах ходять на брудну роботу або виїжджають на пікнік. Якщо цього не достатньо, то згадаймо про те, що шикарним подарунком на день народження вважався поліетиленовий пакет з рекламною фотографією тих самих джинсів «Монтана», в яких панночка граційно сиділа на мотоциклі «Ямаха». Такий пакет коштував 25 рублів, і спробуй його знайти. Вже не станемо занурюватися в те, скільки коштував вініловий диск «Пінк Флойд» або «Назарет» у вже розпакованому вигляді і наскільки він був дорожчим у запечатаному вигляді. Це – інша історія. Хто в темі – зрозуміє, про що я.
Але безповоротний розрив шаблону, звісно ж, наставав після того, як вдавалося отримати якусь річ зі світу цивілізації у власні руки. Ще сильніше діяло володіння кількома такими речами, а особливо – реакція оточення. На тебе дивилися, як на напівбога чи фараона.
(Далі буде)