Уперше опубліковано: 12.11.2017
Авторка перекладу: Світлана
Судячи з того, як Донні Трамп висловився про вову путіна як про «травмованого» і відвертого пацієнта, цій темі слід приділити окрему увагу. З одного боку, Трамп постійно розповідає якісь дивні історії про путіна, як про свого песика чи кішку, але з іншого боку, такі медові розмови можуть бути просто демонстрацією благих намірів перед тим, як Шалений Пес Меттіс почує знамените: «Генерале, розбомбіть їх нафіг!»
Для всього світу має бути зрозуміло, що всі невійськові засоби вирішення створених путіним проблем – вичерпано. Це тим більше ймовірно, що той самий Трамп і тим самим ротом говорив про те, що практично не бачить іншого вирішення ядерної проблеми КНДР, крім повністю її знищити. Загалом до цих розмов слід ставитися з певною часткою скептицизму, але й уважно стежити за переміщенням великих військових угруповань у місця нинішніх конфліктів. Ці пересування кажуть більше і чіткіше, ніж довгі та кучеряві промови.
А от із самим путіним усе вже давно зрозуміло. Спочатку він вдавав, що після Єльцина він збирається будувати сучасну європейську державу, яка базується на цінностях Західної цивілізації. Але вже через кілька років відносно молодий Путін уже демонстрував «бег на месте общеукрепляющий», а ще через кілька років Остапа понесло, і він розповів, що загибель совка була найбільшою геополітичною катастрофою.
Тепер уже зрозуміло, що саме збудував путін. Це, звісно ж, – совок у його переважній частині, що стосується населення країни. Щоправда, верхівка влади на чолі з ним побудувала собі султанат або закритий світ магараджів, які потопають у розкоші, а роль партії – «нашого рулевого» доручили РПЦ. Конструкцію совка трохи допиляли, і тепер сам путін і невеликий прошарок клептократії живуть набагато розкішніше, ніж їхні колеги за совка. Решті ж публіки вживлюють думку про те, яку чудову країну втратили в уламках совка. Цей посил знаходить відгук у серцях охлосу, який ще може пригадати совкові картинки часів Брежнєва та його нащадків, які їх успішно поламали ще дитинстві.
Проте все пізнається в порівнянні. Кожен може провести своє власне дослідження і подивитися на те, що мали прості люди в тій самій Західній Європі чи США у 1980 році і що в цей час було в совку. Тоді ще не було сухого закону, і в окремих місцях можна було знайти знамениту ковбасу по 2.20 і навіть масло по 3.60, а горілку – по 3.62. У промтоварних магазинах ще не було гнітючої порожнечі, вішалки було забито однотипними сірими пальтами для обох статей, які чимось нагадували шинелі, і було загрозливе взуття, яке краще б не бачити зовсім і вже тим більше – не взувати.
Уже в ті часи через моряків чи рідкісних «виїзних» у совок потрапляли каталоги німецьких супермаркетів типу «Некерманн» або «Отто». Це були товсті книжки з кольоровими фотографіями всього вмісту супермаркету. Загалом власники таких чудових книжок дивилися на все це, як на казку, перед якою Золота Рибка вже здавалася просто рибою до пива, а старий Хоттабич – дрібним шахраєм із макіївського ринку «Нахалівка». Причому там був не тільки одяг, а й продукти, і багато чого ще. У голові середньостатичного совка весь цей достаток не вкладався, і виникав ефект перебору. При погляді на цей важкий фоліант, а потім – у телевізор, де розповідали про злісний блок НАТО, який хоче напасти і завоювати, мимоволі виникали зрадливі думки про те, що вони хочуть завоювати тут, у совку? А потім виникало стійке відчуття того, що якщо все в цій книжці – правда, то краще жити в цьому злісному НАТО й забути реалії совка, як поганий сон.
(Далі буде)