Автор перекладу: Світлана
Нинішня влада дивовижна не лише кольором, а й окремими персонажами, які її наповнюють. Так, нещодавно з нірвани виринула відома депутиня і, як завжди, справила нужду в інформаційний простір. Причому робить вона це настільки регулярно та огидно, що тут навіть правоохоронним органам нічого робити, бо тут потрібні медики з вузькою спеціалізацією та великим клінічним досвідом. Проте цей огидний артефакт політичного життя вкотре підтверджує правило Архімеда, а саме: ла*но не тоне.
Втім, це вже сприймається як «білий шум» чи як бомжі на Привокзальній площі. Що характерно, на них не діють ні регулярні шмони ТЦК, ні те, що вони натурально ігнорують комендантську годину. На них узагалі ніхто не звертає уваги. Особисто я так само сприймаю депутиню, співвідносячи це з тим, що хтось полінувався прибрати за своїм собакою, коли вигулював біля багатоквартирного будинку, – переступив і пішов далі. Але є варіанти, які дуже дорого переступати, причому не комусь персонально, а всій Україні.
Так, преса вже просто ломиться від прохань про те, щоб найвеличніший укоротив свого крота. Його тупість, некомпетентність і зашквареність уже дістала всіх наших закордонних партнерів, а відсутність у нього будь-якого офіційного статусу вганяє у ступор з приводу того, чому цього пацієнта взагалі пускають у сфери, де вирішуються зовнішньополітичні питання, адже він взагалі не з цієї опери. Причому всередині України сморід від цього персонажа вже просто до різі в очах, і все одно раз за разом цей діяч виїжджає за кордон для того, щоб покрити воюючу Україну черговим шаром ганьби.
При цьому ніхто не застрахований від помилок, провалів і невдач, але після них відбувається ротація і на потрібному напрямі опиняється більш здібна людина. А цей організм просто непотоплюваний. Розмір зовнішньополітичної шкоди, завданої пацієнтом, уже можна вимірювати мегатоннами, але нічого – він задоволений собою, кермує зовнішньою політикою, як своїм пивним кіоском, і вирішує практично всі кадрові питання в країні.
Між іншим, коли хтось ставить запитання про те, чому в міністерстві оборони така дебільна кадрова політика, то тут важливе не формулювання цих запитань, а конкретний адресат. І виявляється, що «на манеже – все те же». І це не тільки там. Найгострішим питанням, яке виникає постійно і на всіх напрямах, є те, що місцеві військові адміністрації звично розікрали гроші на будівництві оборонної інфраструктури і насамперед – фортифікаційних споруд. Кожен може провести власний експеримент і пригадати хоч один напрямок, де б ця ганьба не проявилася.
Тут просто якась кадрова романтика виходить. У старій совковій комедії ця романтика виглядала так: «Вкрав, випив – в тюрму», а у нас це працює дещо в іншому режимі: «Бюджет, украв – в Іспанію». Причому кількість таких прикладів уже формує чітке уявлення про те, що на посади, відповідальні за будівництво фортифікацій, призначають осіб, які з самого початку туди йшли для того, щоб розікрасти фінансування фортифікацій і змитися за кордон, де у них раптово утворилася нерухомість.
Напевно, багато хто пам’ятає, як місцева влада Покровська закочувала бабло в асфальт, коли фронт уже був поруч, і кожен може поцікавитися, де тепер місцевий голова. Точніше, не так – наскільки він уже наситився хамоном і як він говорить іспанською. Але для закінчення експерименту слід напружити пам’ять ще сильніше і пригадати, хто з таких діячів опинився за ґратами тому, що попиляв бабло на фортифікації. Зауважимо, що саме ці чудеса мають підслідність практично всіх правоохоронних органів України, які мають кінські зарплати, броні, пенсії, а часто – інвалідності.
Виникає припущення про те, що розпилювачі так вільно почуваються тому, що ті самі органи було відключено централізовано. А хто це в нас може зробити? І тут знову виникає образ манежу, а на ньому – ті ж самі. І це – на четвертому році війни та вже з сотнями тисяч загиблих та мільйонами, які просто не можуть без блювоти дивитися на все це. Але все добре, ця публіка стрімко багатіє та зміцнюється у впевненості, що їм за це взагалі нічого не буде, тому вони ще примудряються роздавати глумливі інтерв’ю.
А ми згадаємо той відрізок часу, коли ці самі діячі, які й курирують циркулярну пилку, що ріже фортифікації, для преси розповідали, скільки вони розмінували в передпіллі ворога, скільки зрили захисних споруд і скільки військ відвели з вигідних для оборони рубежів. Причому їх ніхто не змушував це розповідати – вони цим хвалилися з особистої ініціативи. Тобто відповіді на запитання про те, чому все так сталося у 2022 році, вони дали самі та публічно. Але, мабуть, за нинішньої влади ні в кого не вистачить духу зібрати це в одну папку, на якій буде написано «Кримінальна справа».
У цьому випадку ми наведемо ще один приклад того, як повинні були поводитися ці діячі хоча б тому, що коли вони хвалилися розмінуванням і «шаттлами» до Чонгара, ворог уже окупував 20% нашої території. Тобто вже всім усе було зрозуміло, і вони вели відверто підривну, антиукраїнську діяльність, хоча насправді мали займатися зовсім іншим. Ось як це виглядає на прикладі Естонії просто зараз:
«Влада Естонії приступила до зведення першої ділянки Балтійської захисної зони – оборонної лінії на кордоні з росією… До осені 2025 року Сили оборони країни спільно з Національним центром оборонних інвестицій (RKIK) планують побудувати до 28 бункерів і десять складських об’єктів, а також обладнати до чотирьох кілометрів протитанкових рвів… Зараз на прикордонній смузі відповідно до потреб Сил оборони риються траншеї шириною чотири і глибиною два метри… Мережа захисних споруд стане частиною прикордонної інфраструктури і сприятиме охороні кордону в мирний час».
Так, Естонія – маленька країна як за площею, так і за населенням, і тому її зусилля можуть здатися смішними. Але от з мізками у них – все гаразд. Вони не знімають мінних полів, не виводять сил оборони з оборонних позицій, і далі за списком. Ба більше, якби хтось вирішив зробити те, що творили наші діячі напередодні 2022 року, то, напевно, вони злетіли б зі своїх посад і, швидше за все, опинилися б у цугундері. А у нас вони – недоторканні, хоча саме їх ніхто не обирав і у них взагалі немає жодного імунітету. Вони продовжують «трудитися»…