Власне, італійський фашизм має мало спільного з тим, що в совку звикли називати цим терміном. А звикли називати насамперед систему расової нерівності, доведену до крайнощів, коли утверджувалася чиста раса і раси недолюдей, які підлягають знищенню. Причому ця система не просто утверджує саму нерівність і декларує знищення, а й практично знищує нижчі раси в гігантських, промислових масштабах. Тобто це система, що повністю відкидала систему цінностей, напрацьовану цивілізацією за останні кілька тисячоліть, а тому ставала ворожою більшій частині людства, бо мала глобальні плани. І основним маркером такого розуміння фашизму було ставлення до євреїв, які знищувалися скрізь, куди Німеччина змогла дістатися.
Так от, нічого такого в Італії не було. Попри те що Муссоліні був при владі з 1922 року, єврейського питання як такого не було аж до другої половини 30-х років, коли вплив Німеччини став тотальним. До цього євреї спокійно обіймали посади в італійському уряді, викладали у всіх вишах, були на перших ролях у театрах і навіть у керівництві армії. Та що там, навіть був один голова уряду – єврей. Жодних складнощів з євреями не виникало. Тільки наприкінці 30-х і на початку 40-х Муссоліні став імітувати німецькі теорії про належність до арійської раси, і євреїв стали звільняти звідусіль, втім, вони мали змогу виїхати з Італії, не маючи при цьому особливих проблем.
А тепер вишня на торт. Після закінчення Другої світової війни режим Гітлера піддали військовому трибуналу і засудили як весь повністю, так і окремих його діячів, а от італійський фашизм – ніхто не судив! До відповідальності було притягнуто кількох людей і за конкретні злочини. Мало того, після війни Ізраїль не шукав в Італії воєнних злочинців і не ловив італійців-фашистів по всьому світу. У самій Італії дуже швидко забули тих, хто мав посади при фашистському режимі, і багато діячів часів Муссоліні продовжили свою кар’єру, а багато з них досягли можливих вершин. Італійське суспільство так і не отримало повного та безповоротного відторгнення ні часів фашистського режиму, ні Муссоліні, ні його соратників, бо жодних особливих незручностей та звірств вони не відчували і не бачили.
Тож виникає парадоксальна ситуація, коли фашизм де-юре був лише в Італії, а де-факто, в його совковому розумінні, там його не було взагалі. І навпаки, Німеччина ніколи не була фашистською де-юре, але де-факто була такою, знову ж таки – у системі совкових координат.
Чому сталося таке дурне і безглузде змішування понять і чому те, що було в Німеччині, отримало таку назву? Тут ми маємо власну версію. Справа в тому, що фашистським режимом Гітлера називали в совку і у його сателітів, а в решті світу була інша назва: «націонал-соціалізм» або «наці». Цю назву в Німеччині було прийнято як офіційну, і нічого іншого просто бути не могло. Тому термін «фашизм» поза «соцтабором» не прижився. Мало того, якщо уважно придивитися до герба Франції, на задньому тлі легко помітна та фасція, яка і стала основою для назви режиму Муссоліні і слугувала гербом Італії часів Дуче. Якби з терміном «фашизм» справа була інакшою, то навряд чи французи так би себе підставляли.
А причиною таврування гітлерівського режиму цим словом стала неможливість вживання загальноприйнятого визначення «націонал-соціалізм» саме через другу частину назви. Адже совок будував комунізм, а класики стверджували, що до комунізму можна дістатися виключно через стадію соціалізму. От його й побудував совок до 1936 року, коли було прийнято сталінську конституцію «соціалізму-переможця».
І ось як цікаво виходить: Гітлер будував соціалізм, хоч і національний, при цьому спирався на маси трудящих, в інтересах яких він обіцяв вести політику держави. Сталін теж будував соціалізм, щоправда – інтернаціональний, і спирався на маси трудящих і також обіцяв діяти саме в їхніх інтересах. За визначенням обидва ці діячі використовували одну й ту саму базу підтримки трудящих, обидва декларували будівництво соціалізму і обидва стверджували, що зробити це можна лише силою зброї. Хіба міг совок залишити таку двозначність? Звісно ж, ні! Тавро не повинно мати різночитань і має відразу впадати у вічі. Тож у хід пішла назва режиму союзника Гітлера – Італії. Ось це саме тавро на довгі десятиліття стало основним замість «білих». Застосовувалося і застосовується воно так само безпідставно, як і з самого початку. Ось тепер і ми потрапили до розряду фашистів, на думку кремля.
(Далі буде)