Уперше опубліковано: 30.03.2017
Авторка перекладу: Світлана
Спочатку про терміни. Росіяни витягли з нафталіну термін «фашизм» і тепер без розбору махають їм направо і наліво. Зрозуміло, що, крім упоротого населення імперії, жонглювання «фашизмом» нікого не чіпає, бо, як і багато іншого, в совку та постсовку деякі поняття мають зовсім інший зміст, ніж у світі. Совок згенерував словесну маску, яка іноді називається «новояз». Її головною особливістю було таврування окремих особистостей, країн або явищ якимось образливим словом. Якщо подивитися совкову пресу чи кадри кінохроніки, деякі такі штампи вивалюються відразу. Всі, кого треба було ненавидіти, називалися «білими». Білополяки та білофіни, наприклад, чітко маркувалися як вороги. Це пішло ще з часів громадянської війни, де більшовики спиралися на темну масу пролетаріату або, як це зараз би називалося, – маргіналів. Переважно це була неосвічена публіка, і лякати її хитромудрими іноземними назвами партій чи рухів було зовсім ні до чого. Ось козаки – вони вороги чи союзники? Відповідь проста: червоні козаки – союзники, білі козаки – вороги. Звідси і відомі слова пісень:
«Мы красные кавалеристы, и про нас…»
«Красная армия, белый барон…»
Усе просто, дешево та сердито. Коротше кажучи, основним пугалом до середини 1930-х було все біле. І навпаки, все червоне було чудовим та прекрасним. Наприклад, комуністичний рух Німеччини називався «Рот фронт» (Червоний фронт), тому відразу ясно, що це – комуністи, отже – свої. Щоправда, дещо пізніше Йосип Віссаріонович продав із тельбухами цей фронт «його превосходительству пану Гітлеру», як Сталін величав Гітлера у вітальних телеграмах. У той самий час почав зміцнюватися інший символ ворога, заснований на слові «фашизм». Після приходу Гітлера до влади у 1933 році цей термін набув свого поширення саме щодо Німеччини. От тільки фашизму в Німеччині ніколи не було. Там був націонал-соціалізм, а фашизм був виключно в Італії часів правління Беніто Муссоліні.
Найсмішніше те, що нічого особливо страшного у фашизмі не було ні зовні, ні за змістом. Цьому слову та символу, який позначався ним, було вже майже дві тисячі років, і за цей час воно ні в кого не викликало неприємних асоціацій. Сам предмет – фасція – був символом права магістрату карати або милувати, а згодом став символом верховної влади. Складався він з пучка березових або в’язових лозин, стягнутих червоною стрічкою. У пучок було вмонтовано бойову сокиру, лезо якої виглядало крізь прути. Глибший зміст фасції полягав у тому, що пучок прутів символізував єдність Риму, а сокира – готовність обстоювати інтереси Риму зі зброєю в руках. Тож нічого поганого в цьому не спостерігається. І от Муссоліні взяв цей символ для згуртування нації. Слід зазначити, що використання цього символу вказувало на досить хороше знання диктатором історії. Але якщо ближче вивчити особистість Муссоліні, то виявиться, що він був неймовірно обдарованою та різнобічною людиною. Напевно, з усіх сучасних йому світових лідерів він був на голову вищим за їхній інтелект і здібності. Єдина його слабкість була у відсутності полководчого таланту. І якби не це, Європа могла б побачити постать, зіставну з Наполеоном. Мало того, зараз багато хто згадує вчинок диктатора Лі Куан Ю, який свою боротьбу з корупцією почав з посадки трьох друзів. Це вважається взірцем пріоритету інтересів держави перед особистими інтересами. Але мало хто знає, що Муссоліні не був кровожерливим диктатором і не вирощував гори трупів своїх ворогів, проте вчинив набагато крутіше з близькою йому людиною.
Після перевороту 1943 року його зять і міністр закордонних справ граф Галеаццо Чано підтримав путчистів, але незабаром його заарештували і перевели до замку Скальці, Верона. Там після блискавичного суду його визнали винним у зраді й засудили до смертної кари, яку було виконано в січні 1944 року. Тож по-своєму Беніто Муссоліні був досить сильною та яскравою фігурою, яка й започаткувала явище, нині відоме як фашизм.
(Далі буде)