Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Будь-яка війна – стрес для будь-якої держави, в тому числі й для агресора. Як не крути, а треба буде вести активні дії, безумовно – зазнавати матеріальних та людських втрат, а крім того, все треба якось так обставити, щоб у разі чого за це не притягли до відповідальності в тому чи іншому вигляді. Звісно, сам захід вимагатиме додаткових до звичайних фінансових витрат, і це якщо все йде так, як планувалося спочатку. Це свідчить про те, що приз цієї війни має значно перевищувати всю сукупність витрат за неї. Зрозуміло, що все це прямо стосується ініціатора війни, бо саме він має вибір – починати війну чи обійтися без цієї пригоди.
У жертви такого вибору немає, і вона буде змушена воювати або до повного відбиття агресії, або до капітуляції, з набором якихось проміжних варіантів, які агресору так само не потрібні, як і жертві, адже в такому разі активна фаза війни просто перейде в режим тліючого конфлікту, і тепер уже обидві сторони матимуть усі підстави відновити активну фазу, щойно для цього складуться необхідні умови. Це – прописні істини, викладені у стародавньому трактаті Сунь Цзи «Мистецтво війни».
Ще дві з половиною тисячі років тому він постулював базовий принцип: ніколи не починайте війну, якщо її не можна закінчити швидко або якщо здобутки не будуть багаторазово перевищувати витрати на війну. У разі навіть сумніву у викладених умовах війну починати не можна. А тих, хто нехтує цими принципами, військовий теоретик назвав дурнями.
Усе це – банально, і в будь-якому іншому випадку не було б варте такої кількості букв для опису, але тут важливе те, що випливає з написаного. Ініціатор війни повинен чітко уявляти собі мету війни з урахуванням зазначених критеріїв. Адже тільки чітко розуміючи мету, можна уявити, наскільки далеко війна перебуває від неї і взагалі яка тенденція розвитку війни в сенсі – вона наближає до мети чи віддаляє. А сукупність викладеного повинна вказувати на той самий момент досягнення мети, який можна назвати перемогою. Просто зауважимо, що така не завжди є повним знищенням ворога, і навіть для цього не обов’язково довести справу до капітуляції.
Напевно, найсвіжішим і найгучнішим прикладом такої «перемоги» було завершення Зимової війни 1939–1940 років, коли СРСР напав на Фінляндію. Остання – не капітулювала і навіть її війська не було знищено, але війну було зупинено, і совок назвав це перемогою. Є дрібніші приклади, але обмежимося цим, щоб перейти до наших реалій.
Так, якщо почитати офіціоз лаптів про війну в Україні, то кожне десяте чи двадцяте слово там буде «перемога». Тобто, згідно з логічним визначенням, це момент досягнення поставлених цілей та отримання призу, що набагато перевищує витрати на досягнення цілей. Тут доречно згадати слова царя Пірра, сказані ним після битви при Аускулі у 279 році до нашої ери: «Ще одна така перемога – і я залишуся без армії». Тобто бій він, звісно, виграв, але ціна перемоги виявилася занадто високою, і він сам поставив під сумнів релевантність цього терміна. І тут історія дає урок іронії. Армія Пірра в цій битві становила трохи більше 30 тисяч осіб. Власні втрати, які привели його до такої оцінки, становили близько 3,5 тисячі осіб. Тобто приблизно 10% втрат особового складу змусили його сумніватися в тому, чи можна результат битви назвати перемогою.
(Далі буде)