Незвичний погляд. На перетині цивілізацій (Частина 2)

І перш ніж я наведу ще кілька спостережень, хочу нагадати вам деякі перлини нашої пісенної скарбниці. Може, вони хоча б трохи відволічуть від щоденного жахіття війни.

Отже, у жартівливій пісні «Ой, поїхав за снопами» парубок скаржиться на те, що зламав полудрабка, бо задивився на дівку, що сиділа під копами. І найбільша прикрість – що вона руда й погана, але дівка не знітилася і відповіла (показую зміщені наголоси відповідно до мелодії пісні):  «Хоч я рУда та погана, Та у мене батько бАгач, сірі вОли на оборі, а на шиї в мене дУкач».

Багатосерійна «обробка» парубка – це пісня, в якій дівчина просить парубка сватати її і розказує про свої багатства: «Ой ти, гарний Семене, Прийди, сядь коло мене, І корова в мене є, Сватай мене, Семене». Семен їй не дуже чемно відповідає, тоді на зміну корові, яка «в мене є», в різних варіантах пісні приходять курочка, коняка, хатина, подушка, і всюди – конструкція «в мене є», а не «я маю».

Ще одна народна пісня з цією конструкцією теж добре відома: «У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила, А у мене ні хатинки, Нема щастя, нема жінки».

Пісні з конструкцією «я маю». Насамперед назву, напевно, найвідомішу – про Марусю: «Якби мені сивий кінь, я сідельце маю, Поїхав би за Дунай, Там дівчину знаю».

Ще одна відома пісня – «Ой не світи, місяченьку», де наприкінці є такий куплет: «Ой, якби я крила мала Ще й солов’я очі, Я б до тебе прилітала Та й посеред ночі».

Також із відомих пісень залюбки наведу початкові слова цієї: «О, я маю чорні брови, маю карі очі. Чом ти, мене, козаченьку, любити не хочеш?»

Напевно, менш відома, але цікава пісня (наводжу в одному з варіантів, в іншому йдеться про бабу, а не про вдову): «Мала вдова три сини, три сини, три сини, вони були русини, русини були».

І тепер ще одне спостереження. В російській мові конструкція «я имею», напевно, обмежується у вживанні ще й тому, що слово «иметь» має значення «мати статевий контакт». З огляду на урогенітальну тематику москальських матюків, якими вони дуже часто не лаються, а розмовляють, еротичний або кримінальний підтекст у нейтральних словах – це повсякденне явище. У нас такий підтекст не дуже звичний, про що можна судити з того, що в нашій мові нема слів на позначення доконаної дії («що зробити?») від слова «мати», а в російській мові такі слова є, і деякі з них (наприклад, поиметь) вживаються стосовно закінченого статевого акту. Тож, напевно, зі словом «иметь» там обходяться обережно ще й з цієї причини.

Щоб відчути цю різницю, пригадайте нашу народну пісню, де еротичний підтекст, напевно, мінімальний: «Мав я раз дівчиноньку чепурненьку, Любу щебетушечку рум’яненьку». Судячи з того, що дівчина парубку замість рушників дала гарбуза, то навряд чи їхні стосунки були занадто близькими.

І, нарешті, ще одне спостереження. Рядки цієї пісні, де йдеться про гарбуза, показують ще одне значення слова «мати», якого нема в російській мові, але воно є в західних мовах: «Мали повернутися з рушниками, Але повернулися з гарбузами».  Це значення обов’язку, коли наше «я маю» є синонімом «я повинен» і перекладається у російській мові іншим словом – «я должен» (а не «я имею»), а в англійській мові I have поєднує, як і в українській, обидва значення – і наявності, і обов’язку.

Ба більше, в українській мові, як наприклад, в англійській, є певне розрізнення ступенів обов’язку – «я маю» (I have) і «я мушу» (I must), де слово «мусити» коренями сягає німецького mussen. Як кажуть про такий «нав’язаний» обов’язок, «хіба хочеш – мусиш». У російській мові це передається іншими словами (вынужден, должен, обязан), але не словом «имею», а слово, спільнокореневе зі словом «мусити», там відсутнє, бо «примушувати», «примус», «примусовий» перекладаються словами, спорідненими з «нужда», «нужно»: принуждать, принуждение, принудительный.

Два висновки. Перший. У конструкції зі значенням наявності (власності) українська мова поєднує риси двох типів мов (і, по суті, двох цивілізацій зі своєю історією та географією) – російської, з одного боку, і західних – з іншого. І другий висновок. Навіть у таких граматичних дрібницях Україна – це Європа.

Ось такі спостереження про справді повсякденне мовне явище.