Авторка: Світлана
Сьогодні, шановні читачі, після чергової ночі з обстрілами, коли думки крутилися навколо запитання «То є чим чи нема чим те все збивати?», зачепилася за одне цікаве мовне явище і хочу поділитися з вами спостереженнями про нього. Воно перед очима в кожного з нас, але, можливо, ви на це не звертали уваги.
Якщо у вас є певна річ (наприклад, книга), українською мовою можна сказати про це двома різними конструкціями: «У мене є книга» і «Я маю книгу». Російською мовою, швидше за все, ви використаєте формулу «У меня есть книга». А англійською (німецькою, французькою і так далі) ви скажете «Я маю книгу», бо конструкції «У мене є…» в цих мовах взагалі нема. Помічали? Розглянемо детальніше.
Отже, в російській мові переважною є конструкція «у меня есть». Речення з дієсловом «имею» звучать неприродно для цієї мови. Перевіримо. Які пісні спадають вам на думку з конструкцією «я имею, он имеет»? Хіба що пісня з рядком «Иметь или не иметь», побудована на іншій конструкції: «Если у вас нету дома/ тети/собаки…» А прислів’я? Хіба що «Не имей сто рублей, а имей сто друзей», де слово «имей» вжито в наказовому способі. А казки? Традиційний зачин російської казки такий: «Было у отца три сына…». Навіть якщо існує зачин «Имел отец трех сыновей», то він звучить менш природно.
Цю обмеженість конструкції «я имею» та її майже автоматичну заміну на «у меня есть» в російській мові можна перевірити на прикладі численних усталених зворотів, зафіксованих в українській мові до слова «мати», наприклад:
- Не маю сумніву – у меня нет сомнения.
- Має талант – у него есть талант.
- Має час – у него есть время.
- Він не має собі рівних – ему нет равных.
Із конструкцій, які вживаються з «имею», насамперед на думку спадає «честь имею». Обидва варіанти ще вживаються зі словом «право»: «у меня есть право» і, як у класика: «Тварь я дрожащая или право имею?»
Натомість в українській мові конструкції «я маю» і «в мене є» є стилістично і функціонально рівноправними. Ви одразу можете мені заперечити, що в західних областях, які межують із країнами, де вживається «я маю», напевно, більш поширений саме такий варіант, а там, де більше у вжитку є російська мова, – варіант «у мене є». Можливо, це й так, але для перевірки саме літературного вживання звернімося до класики – народних пісень. Більшість із нас щороку вживають ці обидві конструкції одночасно, просто на це не звертали уваги: «В тебе товар весь хороший, Будеш мати мірку грошей». І далі: «В тебе жінка чорноброва». Це – «Щедрик»! Скільки століть словам цієї пісні? Тож, напевно, і «я маю», і « в мене є» властиві нашій мові глибше і природніше, ніж якби це була калька з російської чи західних мов відповідно.
А як виникла конструкція «у мене є» – у мене нема впевненої відповіді, тож висловлю своє припущення. Вона могла прийти у східнослов’янські мови з інших мов, і якщо її нема на Заході, то, можливо, зі Сходу – наприклад, з Ордою, з тюркськими (в широкому сенсі) мовами. Така гіпотеза може пояснити наявність цієї конструкції у всіх трьох східнослов’янських мовах – російській, українській, білоруській. Але це потребує окремого занурення у неймовірний світ монгольської, татарської, турецької та інших подібних мов. Водночас мови інших країн Європи, навіть тих, куди дійшла Орда, не закріпили цієї конструкції, бо там панувала латина і значення наявності, власності передавалося дієсловом habere. Така моя думка.
До речі, ще одна ознака того, що конструкція «я маю» менш властива російській мові, ніж українській і західним (у широкому сенсі), – це її поширеність у мові одеситів, яка є сумішшю російської, української і, напевно, ідишу, бо вислови на зразок «Я таки имею шо вам сказать» легко впізнавані й випадають із російського звучання, зате вони лягають у моделі західних мов, що дало поштовх жартам про те, що англійська мова пішла від одеситів.
(Далі буде)
Але ж “I have a book” перекладається як “Я маю книгу” в сенсі володіння.