Уперше опубліковано: 16.02.2020

Авторка перекладу: Світлана

Від редакції (передмова 2020 року)

Іноді мені пишуть, що, називаючи себе агностиком, я дію непослідовно, коли використовую поняття «Бог» у своїх текстах. Дехто навіть вирішив, що стосовно агностицизму я просто приколююсь для колоритності, а коли доводиться відважити пендель релігійним структурам – ображаються. Поясню всім, кого хвилював чи, може, хвилює це питання. Я намагаюся писати зрозумілою мовою, і не лише для постійних читачів, а й для тих, кому це може потрапити на очі в момент втрати опори під ногами. Можливо, комусь це допоможе подивитися на події іншими очима. Справді, якби я почав щось писати про 108 спиць Колеса Сансари або про ентропію, це б виглядало снобізмом і точно – не мало б шансу на те, щоб когось підштовхнути до власного мислення.

***

Насправді мені очевидно, що у світі працює якийсь механізм, який прагне привести будь-яку систему в рівновагу. Зрозуміло, що повної рівноваги можна досягти лише в точці під назвою «смерть», бо відсутність руху – вона і є. Але великий маятник ще хитається з такою амплітудою, що ця точка загрожує лише окремій людині, а до цього він літатиме з боку в бік, або як у тому анекдоті про психіатра, який пояснював цю теорію своєму пацієнтові: «Життя – смуга біла, смуга чорна». Насправді він говорив про крайні точки або крайні зони, а життя проходить у русі між цими двома крайнощами. Чим далі маятник відхиляється до однієї крайності, тим швидше і далі він відлетить до іншої крайності. Інша річ, що ми не можемо або не хочемо бачити цих рухів або ситуації від однієї крайньої точки до іншої.

Просто уявіть, що думали в’язні перших концтаборів на зразок Дахау, коли розуміли, що сюди їх зігнали не для якихось робіт або для подальшого вислання з Рейху, а для знищення? Безперечно, вони вважали, що порушено якусь найвищу справедливість і що Гітлер разом з його спільниками хитнули маятник настільки далеко в бік безпросвітного жаху, що руйнуються самі підвалини світоустрою і що так не повинно бути в принципі. Ба більше, вони бачили, що Рейх продовжує наступати, а Гітлер стає наймогутнішою фігурою у світі. Настільки могутньою, що вже просто не було видно сили, яка б могла його не те що покарати, а хоча б зупинити.

Ті, хто так і не вийшов із цих душогубок, так і не побачили, як зі свистом маятник полетів у зворотний бік і як усі страждання, яких завдавали рейховоди за десять років, спресувалися в пів року, за які Німеччину було просто знищено, четвертовано, її населення зазнало приниження, пограбування і вбивства точнісінько так само, як і ті, кому вони самі несли смерть. А Гітлер і його ближнє оточення падало на дно з набагато більшої висоти, ніж ті, кому вони несли смерть.

Те ж саме можна сказати і про тирана Сталіна, якому маятник відміряв менше доби, коли він повільно помирав у своїй цитаделі – в місці, де він був недоступний для ворогів і взагалі для будь-кого. Помирав повільно, розуміючи це, а також те, що йому достатньо поворухнути пальцем для того, щоб найкращі світила світу витягли його з будь-якої ситуації, навіть інсульту. Тільки от пальцем він поворушити не міг, а міг тільки дивитися на нього і на калюжу своєї власної сечі, в якій цей палець незабаром опинився.

(Далі буде)