Автор: anti-colorados

Авторка перекладу: Світлана

Учора в рамках передвиборчої кампанії прутін виступив із промовою, в якій нагадав населенню про те, що воно ж саме хотіло війни з Україною, і тому воно просто зобов’язане прийти і проголосувати за його партію «Е**ная россия». Цитувати цього упиря – останнє діло, але все ж таки один пасаж тут важливий для продовження теми. Зокрема, агітуючи за продовження війни, він сказав буквально таке:

«Ми знаємо, за що бореться росія і в чому обов’язок кожного її громадянина».

Ця фраза – просто еталон вивернутої навиворіт дійсності, натягнутої на глобус у вигляді сови. Достатньо почати з перших слів, і тут відразу все стає на місце. Хто ці «ми»? Справді, у 2022 році все стадо, як один, тріумфувало з приводу того, що їхній цар почав війну з сусідньою країною. Відомий економіст Ліпсіц, розповідаючи про нинішню ситуацію курника, навів власні спогади про те, яким був перший день широкомасштабного вторгнення в Бєлгороді. За його словами, це було суцільне свято, з гуляннями, салютом та іншим.

Такі самі описи того дня за ці чотири роки сім місяців мені траплялися не один раз, і тому коли чергова личина лаптя з розмазаними по щоках сльозами і соплями запитує: «А нас-то за що?», – я щоразу згадую ці описи, коли ось цей страждалець-портрет успішно забув про те, як у нього з радощів диміла п’ята точка і як він видавав із себе струмінь окропу з цього приводу. Але зараз бєлгородівці, а тим більше – шебеківці, навряд чи приєднаються до цього самого путінського «ми». Ба більше, тепер вони зрозуміли, що справа пахне чимось дуже поганим, а в їхній історії завжди було так, що тільки-но вони фігурно відгрібають по щах, одразу починають бити на жалість, і часто цей номер проходив. Загалом їхній сегмент Мережі завалено відео і текстами, які прямо вказують на те, що в ці самі «ми» вони вже не бажають входити.

Друге слово – «знаємо». Це хто ж там знає? За останні кілька місяців там намагалися сформулювати «цілі» війни в Україні, причому ініціатором закритої дискусії на цю тему була саме адміністрація прутіна. Простіше кажучи, цар знає, навіщо йому війна, але чітко розуміє, що розповісти правду не можна, бо таке не зрозуміють навіть у Пекіні, а чернь відразу співвіднесе те, що їй доводиться терпіти, з цими цілями, та й пошле царя за відомою адресою або й на осику. Тому вигадати треба щось таке, щоб публіка могла це легко проковтнути. Однак процес забуксував, і ці цілі так ніхто і не зміг окреслити так, щоб це можна було озвучити публіці. А раз цілі не окреслено, то як же про це може знати навіть ближнє оточення прутіна, не те що чернь?

Саме тому прутин виражається практично в тому самому стилі, як це робив Остап Ібрагімович Бендер Бей, коли закликав публіку робити внески на боротьбу, хоча сенс цієї боротьби він так і не окреслив. Присутні мали самі собі дофантазувати відсутній текст. Прутін робить те саме. І цар усе це видає так, що, мовляв, ви ж самі знаєте, про що я кажу. А далі йде текст про обов’язок кожного громадянина. Але всім зрозуміло, що якщо відкинути лушпиння, прутін говорить про те, що кожен лапоть має перед ним обов’язок, а саме – піти і здохнути у м’ясному штурмі. Але через те що ні його власних родичів, ні родичів його корешів, які й правлять цією мафіозною структурою, на війні не помічено, виникає питання про громадянство цієї публіки. Адже якщо в них немає такого обов’язку, то в такому разі далеко не кожен його має, або, ще гірше, вся ця зграя має якесь інше громадянство.

(Далі буде)

Від Svitlana

Один коментар до “Гра слів (Частина 1)”
  1. Ми впевнено повертаємося до часів Совка, коли про ворога/ противника знали на порядок більше, чим про своє/своїх, а події у світі, на протилежній стороні нашої Земної кулі, були важливіші за те, що відбувавалось у місті свого проживання.

    — Афанасий! А что там ООН про Гондурас решил?
    — Кто ОН?

Коментарі закриті.