Уперше опубліковано: 05.05.2022
Автор: anti-colorados
Тепер там наймоднішими стали теми про те, як можна прикупити контрабас в обхід санкцій або обійти блокування, що продовжують наростати. Тобто ще донедавна вони розповідали, що треба перебувати на вістрі прогресу і рухатися в ногу з часом, а тепер вони розповідають публіці, як рухатися назад, до піраток, злому та іншого. З таким успіхом через рік вони пояснюватимуть, що туалетний папір – це ознака слабаків, а справжні круті хлопці… і таке інше.
Зауважимо: це ті блогери, які збирають дуже специфічну аудиторію, яка точно не давиться або не давилася бояркою і вважала себе думаючою і просунутою частиною суспільства. І ніхто з глядачів цієї нісенітниці не ставить питання про те, що ви зараз несете маячню і пояснюєте, як комфортніше влаштувати свій шлях у Середньовіччя. Нічого подібного. Вони туди згодні йти стройовим кроком і з піснею. Думаючі. А маргінали й не переставали туди йти.
Тож там – без варіантів та без надій. Там – повний нуль. Жодних шансів. Це – суб’єктивні висновки, які ґрунтуються на досить довгих та уважних спостереженнях і листуванні з конкретними персонажами. Ну, а насамкінець хотілося б додати ще невеликого «суб’єктиву». Скажімо так, у нас є маса вражень як власних, так і отриманих від колег, які зараз на передку чи працюють щодо відновленню в Бучі, Ірпені та в тому кутку, який тепер знає весь світ.
Можливо, колись настане час усе це зібрати докупи, але зараз ми цього робити не будемо з різних причин, і перша з них полягає в тому, що спочатку ми дамо висловитися колегам, яким є що сказати, а потім знайдемо форму, в якій узагальнимо все це так, щоб «браццкому народу» стало кепсько. А зараз просто маленький ескіз і коротке резюме щодо нього, яка підведе риску під такими «не такими», згодними та «незгодними».
Днями вперше з 24 лютого довелося проїхатися в київському метро. Скажімо так, процедура на вході в нього відома всім і стала звичною, особливих вражень не залишила, зате вид акуратно складених стосів карематів, ковдр і чогось, що використовувалося людьми, які були змушені ховатися в метро від ракетних ударів, одразу впадає в око. Так само погляд вихоплює миски, коробки та інше приладдя для собак та кішок, яких люди брали із собою.
Якусь подобу дитячого куточка з іграшками і таке інше теж важко не помітити. Ну, і звісно, закриті шлюзи, які відсікають метрополітен від зовнішнього світу, теж неможливо залишити без уваги. І все це – в європейській країні, в середині 21 століття. Це влаштували ті, згодні та незгодні, такі й не такі. Хтось це робив власними руками, хтось – своїми словами і закликами, а решта – похмурою бездіяльністю, але всі разом. І це якраз той випадок, коли немає найменшого бажання розбиратися в сортах Г.
Ну, а думка, що виникала неодноразово, але остаточно сформувалася саме від цих картин, виглядає приблизно так. До кінця життя всі вони будуть ворогами. Цього не змінить уже ніщо.