Уперше опубліковано: 19.05.2022
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
24 лютого залісся перейшло Рубікон, якого навіть не помітило. Вони вважали, що справа обмежиться лише бійкою з Україною, в якій вони швидко і впевнено переможуть. Але будучи невігласами і телепнями, вони пропустили один дуже важливий момент, який зараз можна порівняти з пружиною, що розпрямляється, і до якої міри вона розпрямиться, можна тільки здогадуватися. Але якщо все ж таки поставити запитання про цю межу, то потрібно подивитися на вихідне становище, звідки й почалося це розпрямлення.
Аж до Другої світової війни московія ніколи не вважалася потужною військовою державою у класичному розумінні цього слова. Їй банально не було чим похвалитися так, щоб це визнала вся решта світу. Ті байки, які вони самі собі розповідали, були цікаві лише в плані внутрішнього вживання, а от у світовому масштабі не засвітився жоден полководець лепрозорію чи флотоводець.
Усі ці ексцентричні та явно схильні до психічних розладів Суворови, Кутузови та інші діячі жодного інтересу за межами самого залісся ні в кого не викликали. Якщо виключити психіатрів, які досліджували механізми свідомості, що призводять до педофілії та інших відхилень, більше там не було чого вивчати від слова «зовсім».
А якщо так, то там просто не було якихось славетних перемог, які стали надбанням військової історії. Крім того, військова машина не змогла народити жодного теоретика військового мистецтва, якого вивчали б у військових академіях усього світу. Адже якщо назвати імена Сунь Цзи, фон Клаузевіца та подібних до них фігур, будь-який кадровий військовий будь-якої країни, безумовно, впізнає їх, бо у програмі навчання обов’язково був розділ військової історії з описом доктрин цих полководців.
Сама ж армія московії розглядалася як гарматне м’ясо, яке може використовуватися командуванням аж до останнього солдата, і тому саме в цьому статусі вона була цінною, але більше ні в якому вигляді. Ба більше, зневажливе ставлення до цієї армії було викликано й тим, що власну військову історію вона висмоктала з пальця або з чогось подібного за формою. Всі ці «куликовські битви», про які відомо тільки самим оркам, у світі викликають лише сміх, а вміння називати поразку перемогою здивує кого завгодно.
Так, ці діячі примудрилися назвати Бородінську битву перемогою Кутузова, а Кримську війну – перемогою Нахімова. Зараз часто згадують слова фельдмаршала Кейтеля, який під час підписання капітуляції Рейху побачив французів і здивовано запитав: «Як, вони теж нас перемогли?» Так от, можна тільки уявити, як здивувався б Наполеон, якби почув про те, що його під Бородіном розгромив Кутузов.
І щоб усім було зрозуміло, наскільки це – дика дикість, біля основи п’єдесталу, на якому стоїть саркофаг Наполеона, на мармуровій підлозі викладено назви його найгучніших перемог, і виглядає приблизно так. Зауважимо, ця усипальниця в Домі Інвалідів стоїть вже скоро 200 років, і її бачили десятки мільйонів людей, а якщо так, то бачили і цей напис.
Тобто для всього світу зрозуміло, що москва – це одна з перемог Наполеона, як Аустерліц або Фріланд. І все одно, попри це, пропаганда залісся й досі розповідає про те, що це була перемога їхньої «зброї» та великого полководця Кутузова. Вони навіть орден заснували, названий його ім’ям. Як можна ставитися до армії, яка не просто вигадала свою перемогу в неіснуючій Куликовській битві, а й відверто бреше, ставлячи з ніг на голову очевидні історичні факти?
(Далі буде)