Причому сам літак почав свою комерційну діяльність саме як екстремальний атракціон. Так, у травні 2012 року було заплановано показову програму аналоговнєтного «Суперджета» у Південно-Східній Азії. Заводські пілоти Сухого мали продемонструвати потенційним покупцям в Індонезії, В’єтнамі й Лаосі чудові льотні властивості аероплана, щоб переконати їх купити ці машини.
Через те що росіяни нерівно дихають щодо 9 травня, то цього дня 2012 року вони вирішили показати своїм індонезійським партнерам якусь особливу льотну програму, можливо, імітуючи політ японських пілотів-камікадзе. Цього вже точно ніхто не може сказати, бо атракціон вдався на всі 100%, і літак врізався в гору.
Внаслідок того атракціону загинуло 45 людей, в основному – індонезійські товариші, на яких і треба було справити враження, восьмеро росіян, включаючи екіпаж і представників виробника, та журналісти з Індонезії. Також там було по одному громадянину США і Франції.
Радіопереговори з диспетчером не дали жодних зачіпок. Останнє, що було зафіксовано, – запит екіпажу на зниження, що йому й було дозволено. А за неофіційними відомостями – начебто збереженими записами на електронних пристроях гостей, останнє звернення пілота до пасажирів було приблизно такого змісту:
– Леді та джентльмени, а зараз на честь дня великої перемоги ми покажемо вам фронтовий атракціон – «Полет на брОющем»!
Начебто у відповідь із салону почулося:
– «Минуточку! Будьте добры, помедленнее. Я записываю…»
Пілот уточнив у другого:
– Це хто?
На що другий пілот відповів:
– Преса.
Більше жодних записів не збереглося, але результат відомий усім. Літак знизився на висоту, де за бортом уже були гори приблизно такої самої висоти. Напевно, пілот хотів повикаблучуватися, пролітаючи між скель, і таки зачепив одну з них, а, може, справді згадав про те, як повільно кружляючи, облітають пелюстки сакури, і з криком «Банзай» відпустив штурвал. У будь-якому випадку, система попередження про зіткнення (якщо таку прикрутили в «Суперджет») повинна була божеволіти, видаючи просто лемент і вимагаючи набору висоти. При цьому літак пілотували заводські льотчики-випробувачі, і цілковитою випадковістю це назвати не можна.
Словом, ще на зорі своєї комерційної біографії «Суперджет» став атракціонним літаком, і тепер він входить у смугу масової демонстрації своїх прихованих аналоговнєтних властивостей. Так, у «Шереметьєво» було показано атракціон «Російські гірки» або «Гарячий кінь», коли літак продемонстрував «Тик-дик, тик-дик». Напевно, атракціон може здатися суперечливим чи навіть жорстоким, але згадаймо, як у них відбуваються театральні видовища. Та сама «Юнона и Авось» на Дубровці теж виявилася атракціоном, не зовсім пов’язаним із театральною виставою. До речі, людей тоді загинуло значно більше.
І все одно людям подобається, квитки розкуповуються. Причому людей не бентежить навіть те, що в інших країнах, куди вдалося впхнути цей чудовий літак, його розпробували і повернули назад із найкращими побажаннями: «Літайте на цьому самі». З іншого боку, ще класик з цього приводу зауважив: «Какой же русский не любит быстрой езды?» Що ж, кажуть, що в «Шереметьєво» «Суперджет» сідав дуже швидко, з перевищенням як горизонтальної, так і вертикальної швидкості. Тому – все за класикою.
Єдине запитання, яке залишається відкритим, стосується саме атракціонного майбутнього літака. Мало там що, раптом комусь на думку спаде розвинути перший атракціон «камікадзе», показаний ще в Індонезії? В тому сенсі, що в Японії вже наприкінці війни практикували аероплани-камікадзе без посадкових шасі. Їх встановлювали на візки, що залишалися на землі після зльоту аероплана. Тож навіть якби пілот передумав таранити американський корабель, сісти він уже все одно не міг.
Якщо буде придумано щось подібне, квитки все одно розкуповуватимуть чи все-таки про щось замисляться? Хоча в нинішній ситуації з потоком «вантажів 200» із абсолютно незрозумілих і непотрібних (для росіян) місць відповідь видається очевидною.