Уперше опубліковано: 19.05.2020
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Від редакції (передмова 2020 року)
Можливо, наступний текст (бачу, що й багато інших) піде в порожнечу, і його знову деякі прочитають, не вмикаючи мозок. І все одно я його пишу з надією на те, що хтось його таки увімкне хоча б цього разу. Причому ключові речі мною вже написано не раз, і тому тут будуть цитати з моїх раніше опублікованих матеріалів, які або залишилися поза увагою (цільової аудиторії), або до них багато хто просто не дістався. Насамперед цей текст стосується колишніх наших громадян, які зараз осіли в США.
***
У всьому адекватному світі міграційні процеси сприймаються нормально і без трагедій. Люди шукають кращого життя і можливості реалізувати свої знання та вміння. Десь цих можливостей більше, а десь – менше, і тому люди прагнуть туди, де вбачають власні перспективи більш гідними.
Це нормально, і більше того, ось саме ці люди, яким вистачило духу зірватися з насиджених місць і поїхати за тисячі кілометрів від своєї батьківщини, є певним втіленням свободи цього самого духу. Так, українці мають велику діаспору в Канаді, Австралії, Аргентині та інших країнах, а після розвалу совка наших стало значно більше в Європі та США.
Але ось що цікаво: найчастіше ці люди не замислюються над тим, як так склалося, що саме в Німеччині чи США можливостей для реалізації себе набагато більше, а умови життя набагато вищі, ніж на своїй історичній батьківщині. Найчастіше це сприймається як саме собою зрозуміле, і до того моменту, поки людина не влаштується і не обживеться на новому місці, а головне – не увіллється в суспільне життя тих же США, такої формули достатньо. А от пізніше доведеться повернутися до цього питання і хоча б для себе – внести в нього ясність.
На жаль, ці міркування закінчуються, майже не розпочавшись. З одного боку, вони бачать, що в Україні якщо й буде все, як у нормальних країнах, то це буде нескоро. Ба більше, на цьому шляху буде стільки поневірянь, нервування і, можливо – крові, що це змушує порівняти ситуацію зі Штатами і зробити природний вибір. Тобто міркування на цьому й закінчуються. Але є й інший варіант, коли настає екзальтація від керівника нової країни і починається захоплення Клінтоном, Бушем, Обамою чи Трампом, з якими асоціюється Америка і все те, що сприймається людиною як щось цілком позитивне і таке, що не підлягає критиці.
Тільки от що цікаво. Якщо залишити за дужками, якою була Україна років сто тому, то така людина навряд чи зважилася б переїхати жити в Німеччину або двісті років тому – в США. А все тому, що в цей час там якраз були ті поневіряння, кров і, головне – невизначеність, від яких людина виїхала з України. А це означає, що в новій країні, де осіла ця людина, покоління громадян пройшли всі уроки, які переселенець вирішив пропустити. І знову ж таки, в цьому немає нічого поганого, що він вирішив здати залік з цих уроків екстерном, але для цього потрібно хоча б пройти їх у тому вигляді, в якому вони вже є в історії цієї країни.
Але найчастіше на це немає ні сил, ні бажання, ні якоїсь мотивації. Просто все сприймається як є. Мовляв, усе й так добре, а тому – нема чого копатися у давніх подіях. Але в такому разі не буде розуміння того, що є основою тих ніштяків, заради яких людина сюди приїхала. Не розуміючи цих фундаментальних речей, вона не зможе зрозуміти їхньої цінності, а тому й не матиме потреби їх захищати.
Усе це призведе до того, що хтось може просто вибити фундамент, і вся краса, заради якої людина сюди приїхала, складеться, як картковий будиночок. Таке було в історії не раз, і, не занурюючись у глибини історії, просто нагадаємо досвід Луція Корнелія Сулли, Гая Юлія Цезаря та першого імператора Августа. Кожен із них показав, як швидко згортаються здобутки попередніх поколінь.
(Далі буде)