Слід зазначити, що сама тональність промови Гіммлера була досить цікавою. Формально її було присвячено тому, що Рейх веде жорстоку війну, а війна – справа брудна, і доводиться робити речі, які ледве вкладаються в голови простих людей. Ба більше, він говорив про те, що навіть стійкі колеги, змушені робити жорстокі речі, можуть перейти межу, за якою настають незворотні наслідки і можна втратити вигляд порядної людини. Тим самим він закликав до холоднокровності навіть у найскладніших ситуаціях.
Але це була лише упаковка, а насправді Гіммлер пояснив державному, партійному та військовому керівництву країни, що всі вони вимазані кров’ю під самий верх і що всім потрібно триматися разом, бо їхня доля – перемога або смерть у петлі ката. Це було приховане попередження тим, хто думає вийти з гри і почати про щось домовлятися з союзниками. Ось деякі витяги з тієї промови:
«Тепер я хочу, щоб ви уважно вислухали те, що я маю сказати тут, на цих обраних зборах, але ніколи й нікому не кажіть про те, що ви зараз почуєте. Я маю на увазі питання, яке ви, мої колеги-члени партії, явно поставили і яке, однак, стало для мене найскладнішим питанням у моєму житті: єврейське питання.
Ви всі сприймаєте це як само собою зрозуміле, і вас тішить, що у вашому домі більше немає євреїв. Всім німцям – за винятком кількох випадків – також зрозуміло, що ми не змогли б витримати цих шести років війни, якби ми мали цю гнійну чуму в тілі нашого народу. Речення «Євреї повинні бути винищені», що складається з кількох слів, панове, легко вимовити, але для того, хто повинен це зробити, це найскладніше і найважче завдання…
Я хочу відверто поговорити з вами щодо дуже серйозного питання. Між нами це має бути згадано відверто, і все ж таки ми ніколи не будемо говорити про це публічно… Я маю на увазі… винищення єврейської раси… Більшість із вас (він звернув погляд до своїх генералів СС, які зібралися) повинні знати, що це означає, коли поруч лежать 100 трупів, або 500, або тисяча…
Витримати це – і водночас, окрім винятків, спричинених людською слабкістю, – залишитися пристойними людьми – це те, що зробило нас сильними! Це сторінка слави в нашій історії, яку ніколи не було написано й ніколи не буде написано.
Нам довелося стикнутися із питанням: а як же жінки та діти? Я сповнений рішучості в цьому питанні дійти абсолютно чіткого рішення! Я б не почувався вправі просто викорінити людей – ну, називаймо речі своїми іменами, замість «викорінити» треба сказати «вбити» або «бути вбитим». Ну, я просто не міг ризикувати, просто вбиваючи чоловіків і дозволяючи дітям рости як месникам, які стоять перед нашими синами та онуками!
Ми були змушені прийти до похмурого рішення, що цей народ повинен зникнути з землі! Організувати це завдання було нашим найважчим завданням, але ми впоралися з ним і виконали його, без – я сподіваюся, панове, я можу сказати це – без наших лідерів та їхніх людей, яким завдано якихось збитків у їхніх умах і душах.
До кінця (1943 – ред.) року проблему євреїв буде вирішено раз і назавжди! Це все, що я хочу сказати зараз про проблему євреїв. Тепер ви знаєте все про це, і вам краще тримати це при собі! Можливо, в пізніший час, а іноді й у набагато пізніший період, ми могли б подумати, чи варто розповісти німецькому народу трохи більше про все це, але я думаю, що нам краще цього не робити!
Саме ми тут взяли на себе відповідальність… за дії, а також за ідею… і я гадаю, що нам краще взяти цю таємницю із собою в наші могили».
Гадаю, що цей текст варто перечитати неодноразово для того, щоб побачити стовідсоткову подібність до того, що було в совку і є зараз у головах побитих совковою пропагандою. Відмінність лише в тому, що у більшовиків був ворог не за національною, а за класовою ознакою. І якщо з національною ідентифікацією все було більш-менш зрозуміло, то під визначення класового ворога можна було підігнати будь-кого і в довільному порядку. Тому совковий варіант був ідентичним, тільки в принципі не мав кінця.
(Далі буде)