Тиждень тому я написав статтю «Божественна місія України». І з подивом побачив під дописом ось такі коментарі:
все це добре, але навіщо тягнути в аналітику імеперськості нав’язану містику якоїсь надприродної сутності? Тим більше, притягнутою за вуха…
Цікава стаття. Але будувати свій Всесвіт, спираючись на вірування, на віртуал замість реальності, це така ж помилка як і спираються на голу фізичну силу.
Дуже цікава точка зору і викладена добре, подяка автору. Є одне але: антинаукова, антиісторична (погляд дипломованого історика).
Звісно, я не можу заборонити колегам писати в коментарях те, що їм заманеться. Але, вибачаюсь запитати, ви назву статті прочитали? В назві українськими літерами написано «Божественна місія…». Не науково обгрунтована місія, не історична місія, не цивілізаційна місія, ні місія с точки зору наукового комунізму, ні всяка інша місія, а саме «Божественна». І, згідно назви, якої науковості ви очікували? А згідно назви статті, згідно елементарної логіки і причинно-наслідковому зв’язку, я і пишу про логіку Бога, дії Бога, як я це розумію. Хто б міг подумати, що назва статті співпадає з змістом допису!
А якби я написав допис про стейки та приготування м’яса, ви б прийшли з коментарями про овочі, вегетаріанство та шкоду вживання трупів тварин?
Нікому не збираюсь нав’язувати віру в Бога чи Аллаха. Але і писати я буду те, що сам хочу, якими би антинауковими не були мої дописи. Ну а ви, шановні колеги, звісно можете і надалі критикувати мої дописи, посилаючись на ноуку, оналітичні висновки, ідеологію чучхе і цитати Мао. Інтернет – вільний простір.
До 2022 року я багато писав про війни. І багато хто незадоволено це коментував «навіщо сюди тягнути цю чорнуху…». Бог, чи Карма, чи Всесвіт дали відповідь на це питання, і зараз не я пишу про війну, а ми всі живемо у війні. А рожеві поні, яким неприємно було читати про війну, виймають з очей скло зелених окулярів, які завжди б’ються склом всередину.
Запитайте у себе – у вас в житті були випадки, які можна було описати як диво чи втручання вищих сил? В мене були. Не буду описувати, це особисте. Тому продовжу тему божественного впливу, як я це бачу.
Історики не люблять слово «диво». Вони говорять про співвідношення сил, економічні цикли, дипломатичні союзи, помилки командування, погоду, логістику та випадковість. Політологи шукають інтереси еліт, слабкість інститутів і закономірності масової поведінки. Генерали пояснюють перемогу правильно обраною позицією, а поразку — нестачею резервів.
Проте інколи історія робить такий різкий поворот, що звичних слів стає недостатньо. Армія, яка мала перемогти, раптом відступає. Імперія, що здавалася непорушною, розсипається за кілька місяців. Народ, приречений на підкорення, вистоює. Буря приходить саме тоді, коли від неї залежить доля держави.
Правитель ухвалює нелогічне рішення — і ненавмисно рятує країну, яку хотів знищити. Маленька держава переживає удар сили, що переважає її в усьому.
Коли таке трапляється, навіть найраціональніші люди іноді запитують: А що, коли це було не просто випадковістю?
Уявлення про божественне втручання в політику небезпечне. Майже кожен тиран намагався переконати підданих, що править із Божої волі. Королі називали себе помазаниками. Імператори проголошували власні перемоги доказом небесної прихильності. Диктатори перетворювали релігію на декорацію режиму, а священників — на службовців державної пропаганди, сучасний приклад – московія.
Тому будь-яке твердження, що певний політик «обраний Богом», має викликати не захоплення, а підозру. Бог, якщо Він втручається в історію, не зобов’язаний підтримувати тих, хто оголосив себе Його представником. У біблійній історії Бог часто діє через слабких, чужинців, грішників і навіть ворогів. Він не підтверджує людську велич, а частіше руйнує її.
Можливо, божественне втручання в політику полягає не в тому, що Бог призначає народам ідеальних правителів. Можливо, воно проявляється в тому, що Він іноді не дозволяє найгіршим задумам здійснитися до кінця.
Хрест над Мульвійським мостом.
Один із найвідоміших сюжетів про божественне втручання пов’язаний із римським імператором Костянтином.
Перед битвою біля Мульвійського мосту 312 року Костянтин, за свідченням християнських авторів Лактанція та Євсевія Кесарійського, побачив видіння або сон, пов’язаний із християнським знаком. Після перемоги над Максенцієм він розпочав шлях, який змінив становище християнства в Римській імперії. Водночас давні оповіді відрізняються в деталях, а пізніша версія могла бути доповнена політичною та релігійною символікою.
Що саме відбулося тієї ночі? Релігійне одкровення? Сон виснаженого полководця? Атмосферне явище? Чи майстерно створений після перемоги політичний міф? Історик не може впевнено відповісти.
Проте наслідки безсумнівні. Особистий досвід одного правителя — справжній чи переосмислений — вплинув на долю цілої цивілізації. Християнство, яке ще недавно переслідували, поступово опинилося в центрі імперського життя.
Тут і відкривається перший парадокс Провидіння: ми не можемо довести надприродну природу події, але бачимо, як невидиме переконання однієї людини змінює видимий світ.
Вітер, який урятував Англію.
1588 року непереможна армада кораблів Іспанії вирушила проти Англії. Метою походу було повалення Єлизавети І та відновлення католицького панування в Англії. Англійський флот чинив опір, але вирішальну роль у катастрофі Іспанії відіграли також вітер, шторми, складна навігація та вимушений шлях навколо Шотландії й Ірландії. Частину іспанських кораблів стихія розбила об узбережжя.
На пам’ятних медалях з’явилися слова, зміст яких можна передати так: Бог подув вітрами — і вороги були розсіяні.
Для англійців це була не просто військова перемога. Це був знак. Протестантська Англія побачила у штормі небесний захист. Іспанія могла пояснювати поразку логістикою, помилками командування й погодою. Англія назвала її Провидінням.
Хто мав рацію? Можливо, обидві сторони говорили про різні рівні однієї події.
Шторм був метеорологічним явищем. Але саме його час і наслідки стали для цілого народу частиною історичного саморозуміння. Погода не просто потопила кораблі — вона допомогла сформувати переконання, що Англія має особливе призначення.
Божественне втручання, отже, може змінювати державу не лише фізично, а й психологічно. Народ, який повірив у власне спасіння, починає діяти інакше.
Диво на Віслі.
Улітку 1920 року червона армія наступала на Варшаву. Здавалося, що молода польська держава не витримає. Її поразка могла відкрити більшовикам дорогу далі на Захід і радикально змінити майбутнє Європи.
Але в серпні польські війська зупинили наступ і перейшли в успішний контрнаступ. Битва під Варшавою завершилася тяжкою поразкою червоної армії та увійшла до польської пам’яті як «Диво на Віслі».
Назва «диво» не означає, що перемога не мала земного пояснення. Вона мала. Були військове планування, робота розвідки, мужність солдатів, мобілізація суспільства, помилки радянського командування та контрудар Юзефа Пілсудського. Історик Норман Дейвіс прямо наголошував, що перемога була результатом дисципліни, рішучості та майстерності захисників, а не магічною подією.
Але релігійна людина може відповісти: хіба Провидіння обов’язково скасовує людську працю? Можливо, воно діє саме через неї. Через вчасно передану інформацію. Через командира, який не злякався ризику. Через солдата, що втримав позицію ще одну годину. Через помилку ворога, який був упевнений у неминучості своєї перемоги.
Диво не завжди порушує закони природи. Іноді воно складається з десятка звичайних обставин, які зустрічаються в одній точці — саме тоді, коли на кону стоїть доля держави.
Чому Бог не зупиняє кожну війну?
Саме тут виникає найтяжче питання. Коли перемогу називають Божим втручанням, що тоді сказати про держави, які загинули? Де був Бог під час падіння Константинополя? Під час поділів Польщі? Під час Голодомору, Голокосту, геноцидів, депортацій і масових убивств? Чому одні народи отримують свій рятівний вітер, а інші — ні? На це немає відповіді, яка не звучала б жорстоко.
Людина бачить історію фрагментами. Вона називає дивом власний порятунок, але не знає, чому сусідові порятунок не був дарований. Вона прагне прочитати Божий задум, однак часто лише надає священного значення власній перемозі.
Тому мова про Провидіння потребує смирення. Не можна стверджувати, що Бог підтримав переможця лише тому, що він переміг. Інакше будь-який завойовник зможе оголосити свої злочини виконанням небесної волі.
Військовий успіх не є доказом моральної правоти. Поразка не є доказом Божого прокляття. А страждання народу не означає, що цей народ покинутий. Бог діє не лише через перемоги.
Ми звикли шукати божественне втручання у великих битвах. Але, можливо, найважливіші його прояви відбуваються тихіше. Правитель раптом відмовляється від наказу, який міг коштувати тисяч життів. Посадовець передає документи, що викривають злочинну систему. Суддя, залежний від влади, несподівано ухвалює чесне рішення. Солдати відмовляються стріляти у беззбройних людей. Дипломат знаходить формулу, яка зупиняє війну хоча б на день. Невідомий чиновник ставить під сумнів папір, підписання якого запустило б машину смерті.
З погляду великої історії це дрібниці. Але держави часто виживають саме завдяки таким дрібницям. Можливо, Божа присутність у політиці проявляється не через сліпучий знак у небі, а через пробудження совісті в людині, яка досі мовчала. Не через появу ідеального царя, а через обмеження влади недосконалого. Не через скасування людської свободи, а через мить, коли людина все ще може обрати добро.
З іншого боку, божественне втручання не повинно перетворювати людину на пасивного спостерігача. Небезпечна віра починається зі слів: «Бог усе владнає, тому ми можемо нічого не робити». Зріла віра говорить інакше: «Ми не контролюємо всього, але відповідаємо за те, що залежить від нас».
Поляки під Варшавою не чекали, поки ангели зупинять червоних армійців. Вони мобілізувалися, планували, воювали й помирали. Англійці не перемогли іспанську армаду самою молитвою. Вони будували кораблі, готували екіпажі та вступили в бій. Костянтин після свого видіння не залишив поле бою. Він повів армію вперед.
Навіть у релігійному прочитанні історії Провидіння не замінює людської дії. Воно зустрічає її.
Політики дуже люблять привласнювати собі історичні дива. Я зупинив вісім війн! Це ж диво, правда?
Коли держава вистояла, правитель заявляє: це сталося завдяки мені. Коли армія перемогла, політичний лідер ставить себе в центр перемоги. Коли народ виявив мужність, влада перетворює його жертовність на доказ власної геніальності. Кому як нам, українцям, цього не знати? Ми бачимо це щодня, наш Портрет само так і поводить себе.
Але якщо в історії справді присутнє божественне втручання, воно не може бути приватною власністю президента, партії чи уряду. Диво не видає політичному лідерові індульгенцію. Навпаки — воно збільшує його відповідальність.
Людина, яка вважає, що її країна була врятована Богом, мала б не проголошувати себе обраною, а запитати: для чого нам було дано ще один шанс? Для нової тиранії? Для помсти? Для самозбагачення? Для культу особи? Чи для побудови справедливішої держави?
Справжня віра в божественне втручання не породжує пихи. Вона породжує страх змарнувати дарований час.
Ми часто уявляємо божественне втручання як грім, що вражає тирана, або як небесне військо, яке стає на бік праведних. Але реальність ніколи не виглядає настільки однозначно.
Бог у політиці, якщо Він там присутній, здебільшого мовчить. Він не виступає на телебаченні. Не очолює партійний список. Не підписує коаліційних угод. Не пояснює, чому одна держава була врятована, а інша впала.
Його присутність можна лише припускати — у неймовірному збігу, у раптовій зміні вітру, у витривалості народу, в помилці загарбника, у пробудженій совісті або в рішенні людини, яка в останню мить відмовилася стати катом.
І, можливо, саме тому Провидіння неможливо перетворити на політичну технологію.
Щойно правитель заявляє, що точно знає Божу волю, він зазвичай починає говорити не від імені Бога, а від імені власної жадоби влади. І ми всі знаємо сучасних політиків, які навіть сперечаються з Богом.
Чи втручається Бог у життя держав? Ніхто не знає. Простір таємниці — це місце, де факти закінчуються, але питання не зникають. Ми можемо пояснити вітер. Можемо відновити хід битви. Можемо знайти помилки генералів. Можемо простежити падіння імперій до останньої економічної причини.
Але навіть після цього залишається дивне відчуття: чому саме цей вітер здійнявся саме цієї ночі? Чому саме ця армія встояла? Чому імперія, яка планувала існувати вічно, не пережила одного покоління? Чому народ, якому стільки разів оголошували смертний вирок, усе ще говорить своєю мовою і захищає свою землю?
Можливо, божественне втручання — це не рука, що переставляє держави на карті. Можливо, це межа, якої зло іноді не може перейти. Це шанс, якого ніхто не очікував. Це сила піднятися після поразки.
А можливо, найбільше диво полягає не в тому, що Бог інколи рятує держави. А в тому, що після всіх людських злочинів Бог усе ще залишає їм можливість змінитися.
Я свідомо не написав зараз ні слова про Україну, про те, що було на цих землях, і про те, що коїться зараз. Тому що ми всі як раз і живемо в реальності постійного дива.
Президент Зеленський – вирок Україні.
Ваш Готельєр – бандерівець
👏
5 год войны.От Киев за два дня.Сдачу юг Украины до мы проиграли в войне с Украиной .В мире нет страны которая смогла такое сделать кроме Украины.
Питав павук спійману муху:
– Той Бог ,якого ти молиш про спасіння, це той самий якого я молив про обід?
Як то кажуть “На бога сподівайся,а кулемет змащуй!”
Ось вам приклад з сивой давнини де людина кидае виклик богам та перемагае.
“У 25 році до н.е. цар Ірод І Великий, нащадок ідумеїв, що сприйняли юдаїзм, на вершині однієї зі скель Юдейської пустелі, що здіймається на 450 метрів над Мертвим морем, спорудив прихисток для себе і своєї родини, значно укріпивши і добудувавши фортецю хасмонейського періоду, що існувала у 37-31 роки до н.е. Фортеця використовувалась для складування припасів, як харчових, так і бойових, тут зберігалась царська скарбниця, у ній було влаштовано майстерну систему водогону, лазні за римським взірцем.”(Вікі “Масада”)Прочтіть самі,дуже цікаво.
Так ось щоб наблизитись до фортеці на вершині пагорбу рімляни насипали пологий пандус,роботи велись майже РІК,тобто без механізмів,бульдозерів корзинами на спині був насипан,утрамбован та підведен до кріпосной стіни пологий пандус височиной майже 400 метрів,довжину схилу можете порахувать через гіпотенузу прямокутного трикутника з розміром одніей сторони 400м. та кутом десь 15 градусів(на більший кут осадну башту не затащити). Ви вважаете,шо евреі не мололись своім богам,не приносили жертви та не обіцяли будь-шо за визволення?Дарма,ртмляни довели будівництво,проламали кріпосний мур та вбили залишки гарнізону(тих,хто не самозагубився від розпачу шо іх бог не врятував а ні священиків,а ні жінок з дитями,а ні найвідданіших прихожан).
Хай буде!
Підписуюся під кожним словом цієї статті і попередньої. Хочу зазначити, щоб дійти до таких висновків потрібно прожити більшу частину життя, і то не простого життя.
У критиці суть важливіша за етикет.
Будь-яка критика містить раціональне зерно, є корисною для самого процесу за замовчуванням, оскільки вона висвітлює реальність. Все інше — манера спілкування, наміри критикуємого чи сприйняття автора — це сфера психології, яка не змінює сухого залишку самого аналізу.
Завдання критики — зіставити об’єкт (ідею, роботу, текст) із певним еталоном, правилом чи логікою. Фактично, критик – це тестер ідеї, і дає нові дані про об’єкт аналізу, які творець міг не помітити.
Критик – один з найважливіших субьєктів творчого процесу і дивно цього не розуміти і до того ж – ображатись.
—
Я не знаю і не розумію – хто такі є “християнські автори” і їм подібні, що це за соціальний статус у житті, що це за філософська компетенція і тому не збираюсь будувати своє майбутнє без аналізу їх діяльності і витрачати свій час (життя) на обговорення їх наративіві моральності і порушувати другий закон термодинаміки ралить Brandolini’s law (Закон Брандоліні) .
Інженерна логіка та філософія, на яких побудована наша цівілізація, не залежать від субьєктивних вірувать і мають інші критерії будування суспільства, ніж “християнські автори”.
Доволі хамський коментар, менторський тон так і пре між рядків.
Якщо вам не подобаються мої дописи, так пролистуйте – просто не читайте їх.
Ніхто не вимагає від вас і від будь-кого будувати ваше майбутнє без аналізу “християнських авторів”.
Я не вважаю що критика важливіша за етику.
Етику як раз і відкидають, щоб натиснути, побикувати.
Я не бачу тут критики. Я бачу несприйняття моєї точки зору і нав’язування мені та іншим колегам своєї.
Пригальмуйте, шановний. Мої дописи не для вас. Проходьте повз.
👍
« А можливо, найбільше диво полягає не в тому, що Бог інколи рятує держави. А в тому, що після всіх людських злочинів Бог усе ще залишає їм можливість змінитися » – можливо він рятує не стільки державу скільки – націю?, і це ще більше і сильніше дратує руснявий мір .
Ваша “критика” не критика по суті, а протиставлення іншої площини мислення.
Ви не критикуєте, а нав’язуєте зовсім інше.
Пане Готельєре, сперечатися з атеїстами марно. Більш твердолобої та упоротої релігійної секти я не знаю. Намагаються науковими методами довести відсутність Бога, причому навіть велика наука давно вже погодилася, що віра та наука це речі різні і повіряти одне іншим безглуздо. Але мені все одно дивно, що в нашій, надзвичайно важкій ситуації, коли нам треба вся допомога, вони все ще борються за свою точку зору. “Якщо нагорі нікого немає, дулі крутити нікому. А якщо таки є, може невдобно вийти” (с) старий анекдот.
+++
/// …Намагаються науковими методами довести відсутність Бога…
???
Довести – що, кому і навіщо?!
З погляду епістемології (теорії пізнання) та Бритви Гітченса, традиційні релігії є бездоказовими – і не треба морочити голову своїми фантазмами про атеїстів і їх “спростуванням”.
Особа, яка робить заяву (наприклад, про існування чогось), несе повну відповідальність за надання фактів.
Бритва Гітченса (Hitchens’s razor): «Quod gratis asseritur, gratis negatur» – що заявляється без доказів, може бути відкинуте без доказів.
Мне кажется, Вы избрали чересчур категоричный тон для обсуждения статьи, которая посвящена тому, что в человеческом сообществе принято называть “чудом” – т.е., тем, что (по всем исходным позициям) НЕ ДОЛЖНО было произойти. Но произошло. Почему – это другой вопрос. Не всё происходящее, уважаемый, можно объяснить с “сугубо рациональной/научной точки зрения”. Так рассуждают обычно “неофиты науки”, полагающие, что всё, что было до неё, можно и нужно отбросить. Опыт Иммануила Канта, пытавшегося “вывести” доказательства бытия Бога исключительно из научной точки зрения и показавшего, что это невозможно, многому должен нас научить. В частности, он должен научить нас тому, что религия построена иначе, чем научное (рациональное) знание, и апеллирует к иным аспектам нашего бытия.
И, таки, пане Готельєр прав, заметив, что Вы избрали хамский тон для “проталкивания” своей точки зрения. На этом форуме, мне кажется, такое недопустимо.
Пане Михайло. Сперечатися з віруючими марно. Більш твердолобої та упоротої публіки я не знаю.
+++
Цікаво, якщо текст розмістити у Тіктоці, то які будуть коментарі, реакція?
Великий японський полководець Ода Нобунага вирішив атакувати противника, хоча ворогів було в кілька разів більше. По дорозі він зупинився у храмі і сказав своїм людям:
— Після того, як я відвідаю храм, я кину монетку. Якщо випаде герб — ми переможемо, якщо цифра — програємо. Доля тримає нас в руках. Тож нехай доля вирішить результат битви.
Нобунага увійшов у святиню і мочвчки помолився. Вийшовши з храму, він кинув монету. Випал герб. Його воїни побачили це і зраділи. Солдати так рвалися в бій, що легко виграли битву.
— Ніхто не може змінити долю, — сказав Нобуназі його друг після битви.
— Звичайно, ні, — відповів Нобунага, і показав йому монетку, у якої з обох сторін був герб.
До чого ця притча? До того, що Divine Inervention у житті працює лише коли хтось працює на землі як проклятий.
Якщо прийняти за основу, що ми живемо в комп’ютерній симуляції (грі) комп’ютера значно вищого рівня, ніж ми можемо створювати, то багато чого стає на місце. І не логічність та протиріччя дій “Бога”, і ефект дежа-вю (коли один рівень гравець вже проходить кілька разів), і стала та не перевершена швидкість світла (максимальна швидкість передачі даних супер-комп’ютера, в грі на якому ми і “живемо”) і збіги в багатьох релігіях про “воскресіння всіх мертвих” (перенос бази даних персонажів в іншу гру, або перезапуск цієї)
Не сприймайте занадто серйозно, але просто як привід подумати)))
“виймають з очей скло зелених окулярів, які завжди б’ються склом всередину”. Тільки – “рожевих”, як в оригіналі у Бабченко.
Дякую ВАМ, дорогий пане Готельєре-бандерівцю! Радію Вашим дописам Світлої Людини. Чистий Сант Мат, сказала б моя подруга по шляху… Віддані Господа Крішни, наприклад, керуються у житті таким принципом: приклади ВСІ свої зусилля для виконання роботи, а результат віддай Богу… І не тільки вони… Благослови Боже Україну безліччю Просвітлених людей!
Про рожеві окуляри згадки були ще 19-му сторіччі – до чого тут Бабченко?
А по тексту саме зелені – невже незрозуміло, чому?
Як сказав колись, давно дуже, один Мудрець – ”тільки відвертий дурень може щиро вірити що Всесвіт та все що ньому, особливо життя, виникло випадково, без причини, задуму та кінцевої мети”
Судячи з коментів, не усі хомо стали сапієнс.
Судячи з вашого коменту (якщо я вірно зрозумів підтекст) ви і автора статті відносите до тих хто не став сапієнс. Якщо не зрозумів, то вибачте.
to Boryslav
Мудрець точно не міг застосувати риторичний прийом про дурнів.
Бо це не аргумент, і не доказ, а банальна дискредитація незгодних, перехід на особистості.
Форест Гамп про все це сказав : “Shit happened! “
Готельєр: СЕР 1, 2026
Дякую всім шановним колегам за коментарі незалежно від їх віросповідання, а також їхніх поглядів на релігію. Було дуже цікаво.
Статтю нашого шановного пана Готельєра я не хочу обговорювати бо тема релігії для мене вже не актуальна і неважлива.
Але я хочу заперечити пану Готельєру та іншим колегам, які звинуватили пана Гриця у “хамському тоні”. Зовсім ні. Просто він для викладу своїх думок вибрав суворий тон. Можливо це відповідає його натурі. А переробити себе на догоду іншим це зовсім не комільфо. Але він цим нікого не скривдив. І не треба зовсім ображатися, адже, ви ж усі чоловіки, а не жінки. Я жінка і то вже зовсім поборола в себе цю рису характеру, образливість, яка мені так заважала в моєму житті. Тепер мені можна говорити будь-що, я не ображаюся і відчуваю від цього велике полегшення.
Було завуальоване хамство через пасивну агресію та менторство («дивно не розуміти»). Також хамство — знецінення праці автора, демонстративна зневага до теми («шкода часу») та спроба самоствердитися за чужий рахунок.
Та й багато іншого…
ЯрославКо : 1 Серпня, 2026 о 6:11 pm
@ Було завуальоване хамство через пасивну агресію та менторство @
Коли людина хоче щось довести, вона мимоволі впадає в менторство. Так само я можу стверджувати, що зараз Ви теж впали в менторство, намагаючись довести свою точку зору. І це нормально і природно, крім хамства і агресії, звісно, але тут цього не було. Імхо.
П.С. Я пам’ятаю Вашу чудову статтю, яку Ви колись розместили на цьому сайті. Я ще подумала, ось, в нас з’явився новий “топчик”. Під нею було 56 коментів, причому, різних, з поглядами, які протиречили Вашим. Не всі були з Вами згодні. І Ви на це нормально відреагували. На мой погляд так і має бути. Даже якщо це і критика, то реагувати на це треба нормально, без нервов. “У суперечці народжується істина” (с) А як звісно, коли суперечка, то без крику не обійтися.
Дякую, пані Наталія, за добрі слова )
Не очікував, що ту статтю ще хтось пам’ятає, бо вона не дуже на те й заслуговувала.
ЯрославКо : 2 Серпня, 2026 о 9:03 am
@ Не очікував, що ту статтю ще хтось пам’ятає, бо вона не дуже на те й заслуговувала. Не очікував, що ту статтю ще хтось пам’ятає, бо вона не дуже на те й заслуговувала. @
Стаття була дуже хороша, велика, актуальна, і в декильках частинах. Якщо б вона не сподобилась нашим колегам, то на неї і не було б такої реакції: 56 коментів не всі кореспонденти тут собирають. Тому, не комплексуйте, а пишить тому, що в Вас безсумнівно є талант.
Ви пропали на довгий час і я сумувала за Вами, за паном Мах+Мах (який нажаль поки ще не з’явився), який теж писав чудові об’ємні статті. Ще мені подобаються коменти нашіх колег Юрий Юрий, Олександр БІлий . І ось на обрії з’явився пане Гриць, з яким ми вібрируємо на одній частоті. Правда, він про це не знає. Мені дуже близьки його погляди, не всі звісно. Так уж сталося. Тому я захищала зовсім не його, а свій світогляд на цей світ.
До речі, тут з’явилося дуже багато юзерів, яких читати теж цікаво. У мене до них прохання. Пишить яка мога більше, висловлювайте свої думки, я і решта наших кореспондентів на них чекаємо.
Під Варшавою “чудо” трапилося завдяки українцям, які відповідно до Варшавського договору 1920 року, виконали свої зобов’язання та зупинили армію Будьонного, яка рухалася до Варшави для воз’єднання з армією Тухачевського. Поляки замість використання можливості покінчити з більшовиками, в 1921 році уклали з ними договір, чим зрадили Україну.
Ідея бога і похідні поняття та ідеї виникли щоб пояснити незрозуміле. Як і все в нашому житті це може бути корисним, або шкідливим, в залежності від намірів, як це використати. Хтось зітхне зі втіхою, хтось посміється. Життя різноманітне настільки, що нам навіть важко чи неможливо уявити. Єдине що я, наприклад, бачу корисного в ідеї бога і похідних понять, це спосіб ставити питання етики в широкому сенсі цього слова, та, і, можливо це найважливіше для когось, – знайти втішення і підтримку в найважчі моменти свого життя, коли нікого окрім невидимої сили немає, щоб підтимати. Може тільки крім іще вищої сили – молитви до своєї матері.