Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
БАЗОВИЙ ПРИНЦИП
Є давня мудрість, яка, пройшовши століття, знайшла своє відображення в різних писемних джерелах і набула дещо відмінних одна від одної форм, але зберегла сенс, який виглядає приблизно так: ніколи не бажай комусь того, чого ніколи не забажаєш собі. Часто таке можна зустріти в різноманітних релігійних текстах, незважаючи на їхню конфесійну належність, але релігія як явище – настільки підла сутність, що краще окремі моменти розглядати поза релігійним контекстом. Ті, хто вважають себе істинними вірянами, можуть перевірити себе, рідних, близьких і головне – проповідників на цьому твердженні.
Якщо ви себе вважаєте християнином, то беріть список із десяти заповідей і чесно, хоча б перед собою, порівняйте свій спосіб дій з тим, що написано в цьому путівнику, а потім зробіть таке порівняння щодо людей навколо себе і тих, хто з кафедр закликає дотримуватися цих заповідей, – що вийшло? Отриману відповідь співвідносимо з пізнішими настановами і отримуємо, що «смертний гріх», якого ніколи і за жодних обставин не можна здійснювати, легко змивається молитвою, засунутою в потрібне місце свічкою або внеском «на храм», так?
А, між іншим, заповіді, за версією цього вчення, видав безпосередньо бог, і жодні подальші пояснення не можуть скасовувати його вказівок. А сам він у заповідях не давав виноски в сенсі «Цього робити не можна, але якщо дуже хочеться, то…» От і виходить, що якщо ти відкидаєш імперативні настанови Творця, спираючись на пояснення якихось хитрих попів, які тобі розповідають, як можна успішно обійти ці заборони, то який ти вірянин? Ти віриш не у слово твого бога, а у слово невідомого попа, який влаштував «бекдор» до основного коду, і користуєшся цим за винагороду, з якої і живуть попи і власне – релігія.
І потім, якщо вже на те пішло, то церква добре влаштувалася навіть не в тому, що Євангеліє писали не ті, хто чув своїми вухами, що саме говорив Ісус, а пізніші товариші, які писали та переписували ці мемуари, а в іншому, Як відомо, християнство спирається на дві фундаментальні книги – Старий заповіт і Новий заповіт. Саме в першій і описано ці десять заповідей. Але навіть побіжне знайомство з цією книгою відразу дає уявлення про те, що це лише фрагмент із ширшої писемної спадщини, але її було акуратно викинуто, неначе й не було її взагалі. До дайджесту увійшли лише ті перевірені тексти, які не створювали проблем для тих, хто з них матиме непогану копійчину.
Або взяти хоча б шосту заповідь, яка так чи інакше присутня і в християнстві, і в ісламі. Буквально днями товариш ісламського походження, який поїхав жити до ненависного Парижа, взяв ножа й почав різати рандомних жінок посеред вулиці. А коли його запакували, то він розповів про те, що це все йому наказав робити бог. Найімовірніше, його назвуть ісламським радикалом або фундаменталістом, але фокус у тому, що вся ця публіка, незалежно від віросповідання, не дотримується базових принципів, одним із яких є той, який наведено вгорі.
А якби цей принцип було забито у підсвідомість, то цей бородатий товариш із ножем, що пішов різати жінок на вулицю, мав би прийняти те, що як тільки він закінчить свою справу, одразу до нього прийде хтось, кому теж бог сказав, що треба різати його матір, сестру і дочку. Повернувшись додому, він побачив би, як воно працює, і просто цікаво, як би він усе це сприйняв, якби побачив закінчення «різання» на власні очі, а його «колега» йому пояснив би, що йому бог теж сказав ось таке виконати, що він і зробив, а тому – нічого особистого, тільки бізнес, точніше – тільки віра.
(Далі буде)