Автор: anti-colorados
Москва направила швейцарській владі запит про екстрадицію Клюшина 7 квітня, а через 12 днів те саме зробили США. Після арешту фігуранта американці, звісно, розуміли, що кремль дасть команду витягувати пацієнта зі Швейцарії, але не знали, як саме він це аргументує. А коли запит надійшов і потрапив до американців, вони зрозуміли, що москва лоханулася, і викотили свій запит у тому вигляді, який описано вище.
Тобто американці віддали росіянам ініціативу так, щоб ті розкрили свої карти, після чого вже складали свій запит, бо в них є цілий букет звинувачень, а вже яке вони могли використати – залежало від аргументації росіян. Але коли ті показали свій винятково низький професіоналізм – видали одне з найслабших звинувачень.
Це важливо, бо якби вони вивалили весь букет звинувачень, навряд чи Клюшин дожив би до екстрадиції. Його нагодували б «Новічком» навіть у спецблоці швейцарської в’язниці. Але тепер це вже в минулому. Клюшина відвезли до Штатів, і тепер він у руках американського правосуддя, а, судячи з того, яку він може становити цінність, там знайдуть, як його вберегти до свідчень у суді.
Кілька слів про Клюшина все ж таки треба сказати, хоча він є лише відмичкою від ящика Пандори або, точніше – детонатором до серйозного боєприпасу, який уже поміщено на метр вище рівня каблуків на черевиках путіна, причому – глибоко поміщено. Як пише російська преса, Клюшин — власник компанії «М 13», яка працює у сфері комп’ютерної безпеки і, зокрема, розробила для адміністрації путіна ту саму аналітичну програму для «прочісування» преси.
А за останніми даними, компанія отримала таке саме замовлення на виготовлення системи моніторингу соціальних мереж. І взагалі ця контора відрізає собі дуже жирні шматки від закритої частини бюджетного пирога. Тож, за великим рахунком, американцям, напевно, буде цікаво ознайомитися з методикою стеження, яку використовує російська влада в цих сегментах інформаційного простору, але це – факультативно, у вільний від інших заходів час.
Насправді йдеться про те, що Клюшин та його компанія були причетні до роботи конгломерату компаній, які займалися широким спектром проблем мережевої безпеки з глибоким зануренням у багато з них. І чи не найголовнішою компанією було підприємство Group-IB такого собі Іллі Сачкова. І ось коло завдань, які вирішували всі разом, і є тим корінним інтересом, на якому зіткнулися рф та США у Швейцарії в боротьбі за важливого фігуранта всієї цієї групи. Очевидно, що американці хотіли отримати важливого і найголовніше – живого свідка, а росіяни докладали всіх зусиль для того, щоб цього не допустити.
Можна не сумніватися в тому, що крім екстрадиції, в рф був цілком передбачуваний «Варіант Б», але те, що американці відвезли до Штатів саме живого Клюшина, багато про що говорить, і в тому числі про те, наскільки це була складна та професійна операція. За всіма канонами Клюшин не мав дістатись американцям живим. Але тут треба віддати належне і швейцарцям, які протримали арештанта понад пів року, і за цей час до нього не змогли дістатися ні Боширов, ні Петров, ні хтось ще на кшталт кілера зі справи про вбивство в Тіргартені. Якби Клюшина затримала Німеччина, він уже давно був би або в москві, або в труні. Хоча щось підказує, що за часів Меркель справа не дійшла б навіть до затримання. Ну, а подальші подробиці вже йдуть із зони висвітлення російської преси і переходять у зону висвітлення преси західної.
(Далі буде)