Автор перекладу: Світлана
ПРОЛОГ
Учора (у статті «Переформатування?», переклад якої опубліковано сьогодні, 30 травня. – Прим. перекл.) ми побіжно торкалися теми, яка поки що залишається в тіні, але вже, безумовно, перестала бути архівною, а саме – відновлення рівня мілітаризму Німеччини та Японії внаслідок зміни політики США. І справді, знижений до неприродного рівня, мілітаризм цих двох країн, які вміють воювати і мають у своїй ДНК ген воїнів, зберігався лише за інерцією і постійно пригнічувався (в хорошому сенсі) продуманою політикою США. Але тепер сам вислів «продумана політика США» виглядає як оксюморон, і вже очевидно, що систему стримувань, розроблену і культивовану США, тепер викинуто на смітник, як щось непотрібне.
Про це було сказано вчора, а тут буде певний ретроспективний погляд на те, чому цей мілітаризм не дав себе зафіксувати в якійсь новій географічній формі. На цю тему написано кілотонни роздумів, а ми спробуємо зайти на неї з іншого, незвичного боку. Можливо, саме з цього ракурсу буде зрозуміліше те, що вже зробив Трумп і чого вже назад не повернути. Зрозуміло, що це буде чимось на кшталт версії, але вона матиме свої підстави.
КОЛИ ПОЧИНАЄТЬСЯ ВІЙНА?
Напевно, правильною буде відповідь «Із першого пострілу», але вона буде лише технічно правильною. Тут слід згадати, як почалася війна США і Північного В’єтнаму. Вважається, що приводом для початку бойових дій став Тонкінський інцидент. Звісно, подібних приводів для початку війни було безліч, і зокрема ті, про які ми не раз писали, – Гляйвіцький і Майнільський, які стали початком війни відповідно Німеччини проти Польщі та СРСР проти Фінляндії, але саме цей показує те, як воно все працює.
Власне кажучи, сам інцидент – зіткнення кораблів обох сторін – стався 2 серпня 1964 року, а за два дні США заявили про друге зіткнення, якого насправді не було. Але тут важливо те, що Штати вже були готові почати війну і для цього вже було виділено відповідні сили і засоби, а Північний В’єтнам і не приховував свого наміру захопити Південний В’єтнам, союзний США. Тобто обидві сторони вже були готові почати війну, і потрібен був лише формальний привід для її початку. Але, як ми бачимо, справжній привід для Штатів виявився несподіваним, і тому було «згенеровано» ще один. А це означає, що знайти привід для початку бойових дій – не проблема, якщо вже є загальна готовність.
А ця готовність формалізується відповідним бойовим плануванням, і це вкрай важливий момент. Як мінімум одна зі сторін – агресор – заздалегідь розробила такий план, де розписано не тільки дії, а й ресурси, які знадобляться в кожен із моментів реалізації цього плану, аж до останнього патрона та місця, де він повинен перебувати в конкретний проміжок часу. Саме в ході планування стає зрозумілим обсяг ресурсів, необхідних для проведення бойової операції, а також з’ясовується наявність або відсутність цих ресурсів тут і зараз. Таким чином, саме забезпечення воєнної кампанії всім необхідним і показує, чи є сенс починати бійку в ініціативному порядку і чи треба накопичувати ресурси. Якщо ресурсів немає, то єдиний варіант війни – оборона, а не напад.
Тобто відповідь на запитання про те, буде чи не буде війна, і якщо буде, то приблизно коли це може статися, кується задовго до першого пострілу, і коли сторона бачить, що її бойові плани повністю забезпечено ресурсами, справа залишається за приводом, або взагалі можна почати війну без приводу. Якщо вона пройде швидко, то переможців не судять, а якщо затягнеться, то можна буде вигадати якесь виправдання, як це зараз робить прутін. Якщо не слухати його бубоніння про «дамбілі народ бамбаса», то в нього залишається козирна карта, подарована йому особисто Рюриком, і на ній написано «державний переворот».
Але тут дідок, що називається, вистрілив собі в чемодан. Адже коли йдеться про Майдан, то Януковичу ніхто не виконав щось таке, що зробили Беніто Муссоліні, хоча й було за що. Він сам змився, власним ходом. Плюс до того, одразу за його втечею було призначено вибори, в результаті яких президентом стала людина, яка практично не брала участі в подіях Майдану. І потім, товариш Ленін та його найближчі соратники прямо називали жовтневі події 1917 року переворотом, і тільки набагато пізніше це охрестили революцією.
Саме внаслідок того перевороту і було створено совок, на який сам прутін молиться. То в чому тоді річ? Якщо ти не сприймаєш перевороту – викидай Ілліча з мавзолею і піддавай анафемі совок або заткни свій фонтан з переворотом. Тобто або труси одягни, або зніми хрестик. Але й це ще не все. Ресурси – умова, що визначає час, коли може бути відкрито вікно можливостей, але початковим є саме бажання вести війну, а воно або є, або його немає. І у більшості країн його таки немає. А якщо немає бажання, то нема і конкретного планування і під нього не підтягуються ресурси.
МОТИВАЦІЯ
Таким чином, війна починається не в патроннику зброї, яка виконала перший постріл, а в головах. Якщо вона там є, то існує велика ймовірність того, що буде й на полі. А в Японії найшанованішим синтоїстським храмом досі є Ясукуні. Саме в ньому, за місцевою традицією, перебувають душі всіх двох з половиною мільйонів загиблих воїнів Японії, а також сам войовничий дух нації, який має відображення у храмовому музеї Йосюкан, де зберігаються артефакти, пов’язані з військовою доблестю. Все це зберігалося десятиліттями і чекало свого часу, нагадуючи сильно стиснуту бойову пружину. Але для того щоб вона залишалася в такому стиснутому стані, до неї повинно прикладатись відповідне зусилля. І в США чудово розуміли, що це зусилля забезпечують саме вони, але тепер Додік вирішив, що воно зайве.
А щодо Німеччини, то там уже явно переїли прісної страви пацифізму, і коли мігранти певної релігійної течії почали карати місцевих жителів за пацифізм, почалося бродіння духів минулого, коли ніхто не міг би собі дозволити нічого подібного. Прутін поставив на ультраправих, але Трумп зняв ногу з гальм для центристів, а це значно серйозніше, і схоже на те, що Німеччина просто зараз переосмислює свій глобальний статус і шляхи його відновлення. Тим більше що канцлер Німеччини явно розуміє, що для цього потрібно робити, не озираючись на думку Вашингтона. І на відміну від багатьох, німцям є що згадати і від чого відштовхнутися для відновлення свого статусу, а точніше – свого природного стану.
Втім, навіть незважаючи на все перераховане вище, виникає просте запитання про те, як обидві ці країни виявилися переможеними за підсумками Другої світової війни. І справді, сперечатися з цим марно: тільки простий погляд на карти, що відображають хід цієї війни, свідчить, що неучами у військовій справі ні німців, ні японців не можна назвати. Німці змогли захопити практично всю Європу за винятком союзників, умовного союзника Іспанію, нейтральні Швецію, Швейцарію та Португалію. Власне кажучи, вся європейська експансія була вдалою. Плюс на максимумі свого просування вперед Німеччина мала й досить великий шматок Північної Африки. А тепер порівняймо це з тим, чого змогли досягти інші європейські завойовники.
Щодо Японії, то її досягнення виглядають ще значнішими саме на карті. Ледве помітні материнські острови просто губляться на карті Східної півкулі Землі. Проте японці захопили все узбережжя Китаю та Південно-Східної Азії, всі острови на західному узбережжі Тихого океану, а на півдні вони вийшли до Австралії. Імператорська армія вже готувала десантну операцію з висадкою на північний берег Австралії. А з урахуванням того як японці провели десятки успішних морських десантних операцій, можна було не сумніватися, що там все могло скластися, якби в бійку не втрутилася Америка. І знову-таки, просто порівняймо з тим, хто ще зміг виконати настільки масштабну експансію в цьому регіоні. І тут слід вказати на дещо спільне у цих країн, що і призвело їх до поразки.
РЕСУРСИ
Хтось із мудрих помітив, що жоден план, розроблений для ведення війни, ніколи не було реалізовано повною мірою. Простіше кажучи, війна завжди йде не за планом, а ці плани розробляються так, щоб скоротити її час до мінімуму. І це не через альтруїзм, а тому, що в цьому плані розписано динаміку витрати і поповнення ресурсів, і тому завжди є оптимальна тривалість бойових дій, після закінчення якої війна справді починає йти не за планом. Тому дуже важливо мати план поповнення ресурсів, якщо все піде не так, як замислювалося.
І от якщо подивитися на те, як Німеччина та Японія зазнали поразки, хоча й бойовий дух там був на місці, і з технікою – все гаразд, і військова думка була відмінною, то виявиться, що окремі епізоди великої наступальної війни вони зуміли відіграти на «відмінно», але сама війна виявилася більш масштабною, і агресорам довелося йти по ресурси. Без їх отримання починав тріщати загальний баланс, і загалом їм так і не вдалося осідлати всі ті ресурси, які могли б дати змогу довести справу до кінця. Якщо говорити про Німеччину, вона так і не дійшла до нафти, яка їй була просто конче потрібна. З Японією приблизно та сама історія. Причому Німеччина наступила на ці граблі двічі, і, мабуть, не для публіки було зроблено відповідні висновки.
Ну, а просто зараз Китай показує свою здатність засвоїти уроки з минулих війн. Він ще не зробив жодного пострілу, а ресурси вже осідлав. Якби Японія зробила те саме, то ще велике питання, наскільки США було б складніше боротися з нею. Або просто припустимо, що все те, що до червня 1941 року Рейху постачала б віртуальна Євдоазія, з якою Німеччині не треба було б воювати, і промисловість отримувала б пальне, метали та інше, то хід війни був би зовсім іншим, бо в її другій половині Німеччина випускала кращі танки, літаки, гармати та інше, ніж те, що було у союзників, тим більше – у совка.
Адже якщо не слухати совкових казок, то танки у червоної армії були ла*но, причому практично за всіма компонентами, починаючи від броні і трансмісії і закінчуючи найбільш кострубатою конструкцією танків, у тому числі й Т-34. У союзників, особливо американців, танки були не кращими, хоч і з «людським обличчям» для екіпажу. Про літаки – говорити нема чого, бо після загибелі Рейху саме німецькі технології дали різкий ривок в авіабудуванні і насамперед – реактивному. Те саме стосується крилатих і балістичних ракет та всього іншого. Якби у Рейху не було величезної технологічної переваги над союзниками, не знадобилася б операція «Скріпка» для американців і щось аналогічне для совків, коли з поваленої Німеччини вивозилося все – зразки зброї, випробувальні стенди, верстати, креслення і головне – інженери та конструктори, щоб вичавити з них усе, що їм було відомо.
Тобто там було кому воювати, були чудові і, напевно, найкращі зразки зброї, але не вистачило ресурсів. А ось Китай цю проблему вирішує заздалегідь. І між іншим, не бачить цього лише сліпий. А після того як Донні продемонстрував втрату адекватності американської влади, старі рубаки зрозуміли, що настав час виймати свої шашки з піхов і починати їх точити. І тут важливий сам той момент, коли вони виймуть шашку, бо розглянувши її і згадавши минуле, вони вже назад її не повернуть, як гуркхи просто так не повертають у піхви свої бойові ножі кукрі.
Тож у плані власної славетної бойової історії у них усе гаразд. Інша справа, що десятиліттями там підтримувався державний пацифізм як основа високого рівня добробуту та безпеки. Простіше кажучи, Штати запропонували цим країнам угоду: максимально щільні та вигідні економічні зв’язки та безпеку, забезпечену зброєю США, а в обмін країни відмовилися від свого мілітаризму. Але тепер Штати анулювали цей обмін, одночасно знімаючи обмеження на розпрямлення пружини.
Судячи з усього, просто зараз ми перебуваємо на певному зламі історії, коли Штати, які створили систему повоєнного світоустрою, самі ж її й руйнують. Причому цей процес іде стрімко і, швидше за все – незворотно, а якщо так, то зараз починають відроджуватися нові центри сили. Звісно, після десятиліть летаргічного сну це зробити не дуже й легко, але як це часто буває, основне зусилля необхідне для того, щоб зрушити систему з мертвої точки, а далі рух набиратиме швидкість уже під власною вагою та інерцією.
Нинішнє керівництво Німеччини демонструє саме ту лінію поведінки, яка відповідає відродженню колишнього духу. Принаймні, Мерц уже точно не гнеться під прутіна, як це робила мадам Меркель, яка загалом і не розгиналася ніколи, і це не гер Щольц, який хоч і робив багато важливого для України, але все одно – озираючись на прутіна. Мерц просто ігнорує карлика, і схоже на те, що на відміну від Трумпа, ставиться до прутіна як до відомої субстанції, яку називають коров’ячий плесканець.
Не дивно, що після того як Додік пунктиром позначив виведення військ із Європи, НАТО звернулося до Німеччини з проханням терміново сформувати сім бригад загальною чисельністю 40 тисяч багнетів. А в самій Німеччині йде обговорення того, чи вистачить десяти нових бригад, якщо їх сформувати до кінця десятиліття, чи потрібно більше. Так, зараз виникає безліч питань з цієї теми, але так завжди буває при різкій зміні курсу. Словом, солодка парочка Додік та Коала запустили процес, який, зрештою, не сподобається ні одному, ні іншому. Першому – тому, що він втратить колишній вплив на Європу, а отже – і свій глобальний статус, але другому буде набагато гірше. І тут важливо, що Україна розвінчала легенду про те, що росію неможливо бити. Тепер усі, хто має відповідні історичні корені, розуміє, що бити не можна, а треба.