Автор: anti-colorados
Московія погодилася на ці умови, і якщо в неї виникали проблеми з Ордою, то лише тому, що в Орді її викривали у приховуванні данини. Ось ці всі байки про епічні битви – маячня. У найгіршому випадку Орда надсилала колекторів вибивати борги. Оце і вся героїчна боротьба за землю та віру. До речі, в релігію Орда взагалі ніколи не лізла і давала релігійним діячам жити своїм життям, якщо ті не закликали до спротиву.
Тому щоразу, коли про ті часи розповідають, що хтось у них бився за віру, можете вимикати чи закривати цю маячню. Кремлівська церква насмокталася за Орди настільки, що стала суперечити Вселенському патріархату і самозвано себе назвала патріархатом, в обхід усталеного обряду. Тож Гундяєв – не просто самозванець, а й брехун, бо продовжує розповідати про неіснуючі битви за віру та іншу нісенітницю разом із напівпокером Дімою Донським та колектором-рекетиром – Сашею Невським.
Ось приблизно так діє і Китай. Він взагалі не втручається у внутрішні справи країн, над якими де-факто встановив протекторат, і зрозуміло, що чим продажніша влада, тим простіше там порозумітися і тим щільніше правитель сідає на гачок. І ось тепер Китай ставить усіх перед фактом, що в них один шлях, одна безпека і все інше теж одне. Саме це дало змогу посунути з Африки Францію та інших, хто там мав свої інтереси. І в цьому немає нічого дивного, адже будь-яка серйозна взаємодія з ними одразу обставляється умовами рухатися в бік демократії зі свободою слова, змінюваністю влади, прозорістю фінансів тощо.
Але більшість правителів якраз і билися за владу для того, щоб її більше не випускати і, сидячи на її вершині, набивати свої кишені та черево. Їм ці умови Заходу – ніж гострий, а тут приходить дядечко Ляо і каже, що йому начхати на свободу слова та інші демократичні штучки-дрючки, його не хвилює, кого, як і навіщо ти страчуєш, ну, а твоє прагнення правити вічно в межах власного життя там узагалі схвалюють, немовби кажучи: «Ми теж так уміємо!» І ось у такій ситуації про «протистояння» із Заходом не може бути й мови. Китай, а разом з ним – і рф, безумовно підімнуть під себе масу режимів. Тільки от за них навіть формально ніхто не бореться, хіба що Франція за Малі, та й то – так собі.
І ось тут ми підходимо до заголовного запитання теми: «Що це?» Насправді запитання цікаве, а відповідь на нього може бути ще цікавішою. Підказку надає саме це виведення американських військ з Іраку та Афганістану. Наскільки можна зрозуміти з публічних висловлювань найвищого політичного керівництва США, це був не вимушений у військовому розумінні крок – аж ніяк. Це стало результатом переосмислення того, що Захід взагалі й США зокрема роблять за своїми кордонами.
Можливо, наведене далі порівняння дещо перебільшене, але колективний Захід наступив на совкові граблі, хоча й цілком зрозуміло чому. Згадаймо, що після закінчення Другої світової війни совок усе ще намагався прихопити шматки світу у своєму бажанні розгорнути експансію на весь світ. Спочатку це була ідея «світової революції», а згодом – розширення соціалістичного табору. У відповідь Захід почав свою кампанію за розширення кола країн демократичної орієнтації. І при цьому всі заходи розглядалися як протистояння червоній заразі. Проте не було якихось чітких критеріїв для визначення країн, які в принципі готові рухатися демократичним шляхом. Це – надзвичайно важливий момент.
Скажімо так, з тією ж Німеччиною довелося неабияк повозитися, бо її досвід демократичної республіки налічував трохи менше півтора десятка років, адже з другого Рейху вона перейшла до Третього. А між ними досвід Веймарської республіки був настільки негативним, що краще не треба. Або взяти Південну Корею. Звідки в неї міг бути досвід демократії, адже вона входила то до однієї, то до іншої імперії і все довелося починати з нуля?
(Далі буде)