Автор: anti-colorados
І ось тут виникає чинник, що визначає як дії окремої країни у такій ситуації, так і хід історії загалом. Навіть оголошення війни, попри абсолютну надмірність причин, зайняло три дні, а от фактична та відкрита війна вже почалася навесні, коли 12 травня Вермахт почав військову операцію з окупації Франції. З цієї ситуації треба всім зробити вкрай важливий висновок. Починаючи з 1936 року – входу німецьких військ до Рейнської області, уряди і парламенти як Франції, так і Великої Британії зайняли ту саму позицію, яку демонструють багато нинішніх країн, і виглядає вона приблизно так: «Краще поганий мир, ніж добра війна».
За фактом виявилося, що на цей інцидент відреагувати не було кому. Виконавча та законодавча влада, які мали ухвалити рішення про силову відповідь на дії Німеччини, вирішили, що «немає військового рішення» цього питання. Потім вони це ж саме повторили при аншлюсі Австрії. З Чехословаччиною вони вчинили вже за інерцією, формалізувавши право Гітлера на окупацію чеських Судет, і коли Гітлер на цьому не зупинився, а рушив далі, знову вирішили, що хоча б такий мир – кращий за війну. І навіть напад Німеччини на Польщу особливо не змінив ситуації.
Щоправда, в Англії відбулися важливі зміни на вершині влади. Їй пощастило, що кермо британського крейсера в руки взяв сер Вінстон Черчілль, але все одно парламент здебільшого залишався ні рибою ні м’ясом, і розуміння ситуації виникло саме тоді, коли виявилося, що французька влада у мріях про мир може зайти настільки далеко, щоб навіть не боротися за власну землю, а столицю країни – Париж – взагалі здала без бою, оголосивши його «вільним містом». Тобто якщо уряд і парламент обирає тактику ухилення від війни, то треба розуміти, що це, швидше за все, – французький варіант.
І як це не дивно, точнісінько таким чином був налаштований і американський Конгрес. Для того щоб запустити Лендліз для Великої Британії, а потім – і Китаю, довелося проводити довгі та дуже складні комбінації, без яких цей захід просто не відбувся. Ще заплутанішою виявилася історія із захистом конвоїв, який був необхідний при доставці військової допомоги до Англії. Адже Штати не перебували у стані війни з Німеччиною, але за фактом німецькі підводні човни атакували й американські кораблі супроводу, хоча, можливо – ненароком, а американські моряки відповідали вогнем своїх гармат, і теж – без оголошення війни. Все це намагалися не доносити до Конгресу, щоб там не здійнявся сморід, бо там теж хотіли «миру».
Між іншим, Гітлер насправді до певного моменту намагався уникнути війни зі Штатами. Ба більше, його дипломатія та агентура докладали максимум зусиль для того, щоб утримати Японію від вступу у війну зі Штатами, і у Вашингтоні знали про це. Кажуть, що через треті руки Німеччина навіть передавала деяку інформацію про Японію, щоб Штати могли уникнути війни з нею, і до певного моменту це приносило свої плоди. Президенту Рузвельту було вкрай складно пояснити парламентарям, що не важливо, на яку глибину ти закопуватимеш свою голову в пісок, а уникнути участі у війні не вийде.
І те, що нам вдалося зібрати про ходи, до яких вдався Рузвельт, дозволяє зробити висновок про те, що він вважав, що битву треба починати там і тоді, коли ти сам це обираєш. І не важливо, що противник упевнений, що цей вибір – за ним. Можливо, ми колись повернемося до цієї теми, але зараз просто звернемо увагу на два факти. Один із них – відомий усім, а другий – не дуже відомий, і не тому, що його колись заховали подалі від очей, а тому, що його ніхто не брався зіставляти з першим.
(Далі буде)