Уперше опубліковано: 23.01.2022
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Минулого тижня відбулася рідкісна пресконференція президента США Джо Байдена, про один із аспектів якої ми докладно писали. Стосувався він заяви Байдена про те, що «незначна агресія» рф проти України не приведе до повномасштабної реакції США. Шуму тоді було настільки багато, що зараз, лише через кілька днів, повна тиша з цього приводу ще раз викликає запитання про те, що це було насправді? Пояснення вже надано, і головний підсумок у вигляді консолідації двопартійної позиції Конгресу є. Тому повна відсутність інтересу як до самої теми, так і до зміни тональності Конгресу стосовно агресивних демаршів москви приводить до певних висновків.
Але в ту ж саму середу і на тому ж самому заході Байден відповідав і на інші запитання. В цьому випадку нам цікаве запитання про його думку щодо ймовірності відкритого вторгнення рф в Україну і того, які він бачить чинники, що впливають на цю ймовірність. На це Байден відповів у тому ключі, що на це впливає лише один чинник – на якій половині ліжка прокинеться путін. У нас кажуть: «з якої ноги встане». Тобто президент США прямо сказав, що не бачить жодних інших причин, окрім забаганки путіна, яка залежить від його настрою. Загалом ми давно і часто пишемо те ж саме, а тому – підтвердження наших припущень президентом США вкотре показує відмінність тоталітарного режиму від демократичної системи влади.
Тут доречно пригадати деякі деталі того, як вступали у Другу світову війну основні учасники тих подій, а особливо США. Німеччина цілеспрямовано йшла до розв’язання цієї війни, і до того моменту, як вона формалізувалася і перейшла в активну фазу, Рейх уже здійснив кілька актів гібридної агресії: Рейнську демілітаризовану зону, Австрію і Чехословаччину було захоплено хоч і без застосування сили, але, безумовно, з порушенням тих норм міжнародного права, які регулювали світовий порядок на той момент.
Причому історія зберегла масу документів та свідчень осіб, які безпосередньо брали участь у тих подіях, про те, що рішення приймалися особисто фюрером і спочатку – попри активну протидію збройних сил. Політичної опозиції на той момент у Гітлера вже просто не було, і тому рішення приймалися на підставі його бажань. Ба більше, свої бажання він пояснював містичними міркуваннями, які військових ніяк не переконували, але це не особливо було потрібно, бо на той час де-юре і де-факто вся влада була в руках Гітлера і загалом чийогось схвалення йому й не потрібно було, бо механізмів стримування або компенсації вже не було.
Гібридно у війну вступив і совок. І якщо Німеччина вибрала свої «гібридні» можливості в період з 1936 по 1939 роки, то совок почав цей шлях саме у 1939 – з анексії Східної Польщі після того, як її повалила Німеччина. Потім совок пішов на допомогу «російськомовним робітникам» Фінляндії, потім така сама «допомога» робітникам привела до анексії Естонії, Латвії та Литви. І останнім актом «гібриду» стало відкушування частини Румунії. На цьому саме гібридність агресії совка себе вичерпала. Щоправда, на відміну від нинішньої ООН, тоді Ліга Націй уже викинула більшовиків зі свого складу, не визнавши «гібриду» у Фінській війні, й назвала речі своїми іменами. Проте це не ввело москву у велику бійку аж до літа 1941 року.
(Далі буде)