Автор: anti-colorados
І тут треба враховувати, що у світі починалася Велика депресія, а тому всі бралися за будь-що, де є платоспроможний покупець. Тому Штати не просто дозволили своїм інженерам та архітекторам працювати над створенням промислового комплексу більшовиків, а й дали «добро» на повне розбирання цілих заводів у себе вдома і на їх монтаж у совку так, як це було у Штатах. Саме такі методи будівництва дуже скоротили загальний час, витрачений на програму.
Ну, а чого бракувало, те постачала Німеччина, зокрема концерн «Сіменс». Практично все технологічне обладнання, від величезних турбін та електрогенераторів і до шліфувальних верстатів, було зроблено там, і переважно – в цих двох країнах. Скрізь, де не було комплексного рішення з демонтажем виробництва в США і встановленням всього в совку, прогалини заповнювалися обладнанням з Рейху.
Сталін усе це готував не просто так і вклався у захід майже всім, що було, тому що пішов ва-банк, розраховуючи відігратися за рахунок захопленої Європи. Йому не потрібно було все це тільки для того, щоб можна було більше орати та сіяти, щось там ще робити чи випускати продукцію, яку купуватимуть у себе в країні й за кордоном.
Власне, такої продукції й не випускалося зовсім. Адже перед Другою світовою війною в нормальному світі виробники вже заробляли на продажі споживчих товарів, а люди купували холодильники, швейні машинки, автомобілі та інше, про що совки навіть не здогадувалися. Тоді вони просто не розуміли, що таке можна випускати у промислових масштабах.
Усе те, що стало з’являтися в магазинах, було зроблено на вивезених із Німеччини заводах, за їхніми кресленнями та з допомогою їхніх вивезених інженерів, а те, чого не було, вже докуповували в інших країнах. Так, перший туалетний папір з’явився лише у 1969 році, коли вже було випущено атомну та водневу бомбу, а також танк Т-62, який стає їхнім основним бойовим танком у війні проти нас.
Але всю цю картину ми розгорнули не для того, щоб розповісти, що і як воно було перед початком Другої світової війни, а з однією метою. Всю цю військово-будівельну красу було створено приблизно за десять років на останні ресурси за планами та під керівництвом фахівців, які знають, як це будувати, а також на обладнанні, яке вони знали, де брати.
А тепер подумки собі уявімо ситуацію 1941–1942 років. Частину підприємств було зруйновано під час авіанальотів, і вони зрештою залишилися під окупацією. Частину знищили самі червоні армійці, невелику частину не підприємств, а обладнання було евакуйовано в глушину за Урал. Із цієї частини частину було розбомблено в ешелонах.
І ось тепер порівняймо той надрив і ті зусилля, які було зроблено за десять передвоєнних років і що за два роки війни вдалося побудувати не просто те ж саме, а навіть більш об’ємне, і все це – самостійно, без коштів, без фахівців такого масштабу, які здатні все це не просто побудувати з нуля, а переформатувати систему, що складалася з небагатьох вцілілих підприємств і частини вивезеного обладнання, у щось таке, що змогло працювати й забезпечувати хай і не всі потреби армії, що воює, але, принаймні – їх переважну частину.
Совкам розповідали про те, що люди працювали майже цілодобово і без оплати, тому все і вдалося. Але як би вони не працювали, хтось мав звести воєдино різнорідні технологічні процеси. Причому все це треба було зробити на чужому обладнанні і з чужою технологічною ідеологією.
(Далі буде)