Уперше опубліковано: 31.03.2018
Авторка перекладу: Світлана
У рф відгриміли президентські вибори [18 березня 2018 року. – Прим. перекл.], і, як усі очікували, обрано те саме, що там уже було фактично з 1999 року. Якщо рахувати період, коли путін фактично здійснював найвищі владні повноваження, не звертаючи увагу на те, як у цей час називалася його посада, то править він уже майже 20 років. Усе, що наробила рф за ці роки, назавжди пов’язано з ім’ям цієї людини. Швидше за все, справа не дійде до відкритого суду саме над ним, і ми ніколи не побачимо ремейк фільму «Доля Слободана Милошевича». Натомість буде показано короткометражний фільм «Путін: слідами Муамара». Занадто багато впливових людей намагатимуться не допустити того, щоб цей лисий старий роззявив рукавичку десь у Гаазі. До того ж, на нього можна буде спихнути особисту відповідальність його холуїв та колективну відповідальність росіян.
Якщо так станеться, що Микита Міхалков переживе Путіна, він швиденько зніме «Стомлені сонцем – 7», де, граючи головну роль дивака з залізними руками, ногами та вусами, він занурюватиме путіна мордою в торт або у творіння якутського скульптора. На презентації фільму він розповість, що насправді був борцем із путінським режимом, а кріпацтво хотів запровадити для того, щоб купити собі путіна в «постільничі». Та що там, більшість росіян відразу стануть «борцями з диктатурою», які ніколи не підтримували путіна та його зграю. Охочі побачити те, як це буде, можуть подивитися документальні фільми другої половини 1991 року, де натовпи росіян, особливо москвичів, розповідали про свою ненависть до комунізму, Сталіна, Леніна та інших товаришів. Вони рвали на собі спіднє і розповідали про те, що діялося в ГУЛАГу і як постраждали від нього вони самі або їхні родичі.
Але насправді вся ця публіка грала дешеву п’єсу «Як Іван перевзувся на льоту». Там завжди так відбувається. Наприклад, цареві-батечку вони давали присягу, в якій було сказано:
«Я, нижеименованный, обещаюсь и клянусь Всемогущим Богом, перед Святым Его Евангелием в том, что хочу и должен Его Императорскому Величеству Самодержцу Всероссийскому и Его Императорского Величества Всероссийского Престола Наследнику верно и нелицемерно служить, не щадя живота своего, до последней капли крови и все к Высокому Его Императорского Величества Самодержавству…»
Особливо завзято клялися у вірності государеві різноманітні козаки, які були його найпершою опорою. Але коли самого царя та його сім’ю потягли до стінки, з величезного війська не знайшлося ні роти солдатів, ні сотні козаків, щоб відбити того, кому вони присягалися у вірності до скону. А відразу після смерті імператора вони його прокляли і забули, залишивши в пам’яті дітей образ страховиська в короні. Мало того, тими самими вусами вони присягнули більшовикам і стали «червоними козаками», а коли почалася війна з Німеччиною – козаками при СС. Причому теж дали відповідну присягу. Що характерно, в їхніх лавах були станичники, які присягали вже втретє. Потім влада знову змінилася і став совок, якому ті, хто залишився живим, – присягнули знову. Совок вони присягалися обороняти «до останньої краплі крові». Але совок розлізся, а вони не те що не крапнули кров’ю, а навіть не помітили цього. А після падіння совка вони знову стали «козаками держави російської», відрили ікони, портрети анпіратора і знову поклялися. Тож там із цим – немає проблем.
А коли на червоній площі 8 травня 1995 року, всього через чотири роки після «революції» 1991 року, було встановлено кінну статую м’ясника Жукова і ніхто навіть не пікнув, стало зрозуміло, що росіяни вже перевзулися і тепер слідом за Жуковим згадають Сталіна і весь совок, разом узятий. Так воно і сталося. Процес перевзування минув чисто і без проблем.
Те саме станеться і після смерті путіна. Всі навперебій будуть розповідати, як вони страждали, боролися і ризикували власними сідницями, мовчали найвідчайдушнішим чином, а їхня власна безмовність і бездіяльність була своєрідним протестом, який зможуть зрозуміти лише справжні гурмани.
Але все це – їхній вибір. Для нас важливо зрозуміти, що проституція та мімікрія – суть населення цієї країни. Достатньо згадати тих, хто імітував опозицію та конкуренцію путіну на імітації виборів президента. Всі ці Навальні, Собчаки, Явлінські та інші – програли ту саму містерію, яка на повний зріст постане зі смертю Путіна. Вони більш-менш уміло створювали видимість передвиборної боротьби, за що отримали свої гонорари. Тепер, коли мавр зробив свою справу, вони просто зникли в невідомому напрямку. Їх поклали на полицю, як ми це робимо із зимовим взуттям або речами. Поклали й забули до наступного сезону.
Усе це до того, що там немає нікого, хто нас влаштував би як заміна путіну. В росії таких немає зовсім. Єдине, що може бути позитивним, – сегментація рф як мінімум до формату областей, і так – кілька поколінь, щоб вивітрилася та погань, яка накопичувалася там століттями. Хто там правитиме в цих областях – байдуже, хоч Собчак, хоч Навальний. А весь цей час треба вчасно лагодити паркан, тримати рів глибоким і, як завжди – чистити кулемет.