Авторка перекладу: Світлана
Буквально всі фахівці, які уважно вивчають процес занурення курника в безодню, сходяться на тому, що війна в Затоці, влаштована Тромбом, зробила занурення м’якшим і сповільнила всі процеси на кілька місяців. Ціна нафти піднялася в район рекордних значень, а як усім відомо, у курника є тільки два союзники – «нафта-матінка» і «газ-батечко». Відповідно, зростання ціни нафти надало режиму прутіна додатковий імпульс у боротьбі за виживання, але, як виявилося, вся ця ситуація спрацювала, як доза наркотиків на організм наркомана. З одного боку, вона дала короткостроковий приплив сил, але у довгостроковій перспективі – швидше просунула його до могили.
Справа в тому, що тимчасові проблеми з вивезенням нафти із Затоки і, відповідно – підвищення цін справило й інший ефект, а саме – суттєве нарощування експорту нафти іншими добувними країнами поза регіоном Перської затоки. Це привело до того, що ці країни змогли спрямувати більше коштів на розвиток добувної та експортної інфраструктури, але головне – у них з’явилася можливість вийти на ринки нафти, які зазвичай щільно контролюються тією ж Аравією чи Еміратами. Тут їм вдалося отримати нові ринки без бійок та скандалів.
І справді, експортери нафти із Затоки, якщо не рахувати Іран, тримали частку світового ринку, що коливалася в районі 30%, а 70% забезпечували інші країни, і ось їм випав шанс, яким вони постаралися скористатися максимально. Ба більше, споживачі побачили необхідність диверсифікації як постачання нафти зокрема, так і своєї енергетики загалом. А це – фундаментальний та довгостроковий зсув ринків.
Плюс до того, Тромб зняв санкції з іранської нафти, і ці обсяги тепер увійшли у пряму конкуренцію з тими ж саудитами. Але тут з’ясувалося, що продати додаткові обсяги нафти, якою Іран затоварився за час конфлікту, вкрай складно, бо продати її можна тільки з дуже великими знижками. І вийшло, що начебто санкцій немає, а отримати більший обсяг збуту і вже за світовими цінами – не виходить.
А найтривожніше виявилося в тому, що потік нафти, який істотно зменшився із Затоки, від Ірану та Аравії, не мав суттєвого впливу на економіку Китаю, і там дійшли висновку про те, що цілком можуть обходитися імпортом нафти на п’яту частину менше звичайного чи навіть на чверть, бо споживання того ж бензину всередині Китаю вже суттєво зменшилося. Отже, проблеми з експортом, які відчув Іран, виявилися холодним душем для багатьох експортерів нафти.
Але й це ще не все. Без особливої реклами відбулися істотні зміни у плані експорту нафти з Венесуели після арешту Колі Мадури. Ось як це описують відкриті джерела:
«Зміни в експорті та видобутку нафти у Венесуелі:
- До арешту (кінець 2025 року): Експорт був дуже обмежений санкціями. У грудні 2025-го морський експорт впав до ~600 тис. барелів за добу (б/д), а в попередні місяці часто коливався на рівні 400–700 тис. б/д. Видобуток теж був пригніченим (близько 1 млн б/д або нижче).
- Після арешту (січень–червень 2026): Експорт швидко відновився та зріс. До травня 2026 року він досяг 1,25 млн б/д – це максимум за ~7–8 років. Відбулося зростання порівняно з аналогічними періодами 2025 року на десятки відсотків (у деяких оцінках – до 60%+).
Видобуток також зростає: у травні 2026 – близько 1,1–1,2 млн б/д (з прогнозом до 1,3–1,37 млн б/д до кінця року)».
Тут слід нагадати про те, що Венесуела має найбільші у світі розвідані запаси нафти, і через те що туди повернулися західні компанії Chevron, Shell тощо, то видобуток зростатиме посиленими темпами. США закуповують майже половину цієї нафти, компенсуючи випадання канадської нафти, що пішла в Китай, Японію і взагалі – в Азію. Плюс до того, ця нафта пішла в Індію та Європу, заміщуючи обсяги, що випали через кризу.
(Далі буде)