Описаних вище персонажів справді взято з життя. Їм щось підпиляли, десь прикрутили – і ось уже затверджений святий або прекрасний кандидат на канонізацію. Але є варіанти, які можуть викликати подив у будь-кого. Як відомо, кандидат на канонізацію мав демонструвати праведне, безгрішне життя і стати автором дивовижних явищ. З першою умовою можна особливо не церемонитися, бо у списку найзнаменитіших святих РПЦ немає нікого, хто б не порушив майже всіх заповідей Господніх. З цієї причини церковні діячі не надто звертають увагу на цю справу, колегіально вирішуючи, що той, хто без гріха, нехай перший кине каменем у кандидата.
Адже згаданий вище Микола 2 винен у загибелі такої кількості людей, що заповідь «Не убий» виглядає старим фраєрським анекдотом. Та й по дівках він виступав непогано. Він був тонким поціновувачем балету загалом і балерин зокрема. Якщо ж узяти кандидата у святі Йосипа Віссаріоновича Джугашвілі, відомого під позивними Сталін, Коба та десятками інших бандитських кликух, то Господь був би здивований, звіряючи його послужний список із тим, що він якось написав на смарагдових скрижалях. Тож праведне життя кандидата можна пропустити одразу. Залишаться дива і подвиги.
Неодмінною умовою другого порядку є широковідомі дані про дивовижні та відважні справи претендента. Тому дамо спокій попереднім персонажам, просто зазначивши, що про них багато і захоплено писали, говорили і навіть знімали фільми. У цьому сенсі цілком можливий варіант канонізації взагалі нікого, і не просто нікого, а 28 нікого. Довго й нудно розповідали і розписували подвиг 28 панфіловців, які знищили майже весь Вермахт під москвою і не пустили супостата до столиці. При цьому всі вони геройськи загинули, попередньо вислухавши легендарну фразу політрука Клочкова: «Велика Росія, але відступати нікуди, позаду – Москва». Цей подвиг вивчали у школах, йому присвячували вірші, а фраза стала просто вилитою з граніту. Нещодавно на цю тему навіть вийшов відповідний фільм, що показує всю глибину вчинку, жертовність і просто дивовижне вигнання супостата, бо всі диво-воїни полягли, а ворог не зміг пройти вже по їхніх кістках. Тож це епічне полотно само собою проситься на канонізацію, якби не два зовсім несуттєві моменти, втім, які можуть і не завадити цьому благому заходу.
Справа в тому, що поіменно героїв ніхто й ніколи не пам’ятав, і якщо вже канонізувати, то просто гуртом – усіх 28 осіб, без заглиблення в імена та прізвища. Напевно, церковники можуть викрутитися з цієї ситуації, як це робили не раз, про що ми розповімо нижче. Головне – подвиг, героїчна, мученицька смерть і пафос, бо всі про це вже давно знають, а підтвердження дива можна обґрунтувати словами барона Мюнгхаузена, якого спробували викрити у брехні, коли він розповів про витягування себе та коня з болота за волосся. На вимогу доказів він сказав: «Я живий? Ось так!» Тут приблизно те саме: москва стоїть? Ось так!
Друга неприємність, хоч і не велика на тлі такої героїчної картини, але все ж таки залишає певний осад. Справа в тому, що тих 28 панфіловців не було. Не було й бою, де вони спалили танки ворога, та й знаменитих слів політрука Клочкова – теж не було. Сталін, що зійшов переляком на асфальт Мінського шосе, – був, а от цих 28 панфіловців – не було. Тому їхніх імен ніхто й не знає, бо порожнеча не має власних імен.
Набагато гірше, коли реальні персонажі були і навіть імена їхні відомі. Іноді вони загинули мученицькою смертю в бою з ворогом, і, здавалося б, якщо бій визнали епохальною битвою, то саме героїчно загиблі воїни мали отримати право стати святими, але фактично святим за цей захід став інший товариш.
Ідеться про одного з найстаріших святих московської церкви – Олександра Невського. Ми вже неодноразово писали про те, що це був за поц і як він на догоду своєму господареві, татарському хану, палив і вбивав своїх співвітчизників. Але тут йдеться про «Льодове побоїще». Житіє описує цю подію розміром трохи меншим, ніж якась міжгалактична битва, де зійшлися маси воїнів з обох боків, де були гори трупів і славетна перемога.
Коротше кажучи, габарити цієї січі можна побачити приблизно такими ««… а Немцы тут пали, а Чудь дала плеща; и, гнали их на 7 верст по льду до Суболичьского берега; и пало Чуди бесчисленно, а Немцев 400, а 50 руками взяли и привели в Новгород…» Тобто Саша Невський з невідомими товаришами накосив щонайменше тисячу хрестоносців з Лівонського ордена. Ось такий був подвиг, який Саші приписали для канонізації. При цьому він сам залишився живим і здоровим, продовжуючи успішно збирати данину для хана.
Однак тут теж виник конфуз. Записувачам усіляких церковних фантазмів не було відомо те, що в ті часи Лівонський орден не налічував і ста лицарів, і тим більше всі вони не поїхали б одночасно в одне місце. Але найсумніше те, що з того боку теж описували поточні події, зокрема й цю. Вони якось не помітили епічної заруби, і якби така сталася і Невський усіх там порубав, то втрати не перевищили б 50 осіб, а лицарів там було 10–15 осіб. Не той масштаб, щоб присвячувати йому щось серйозне. Але вигадали ж «Куликовську битву», то могли вигадати й «Льодове побоїще». Однак тут справа навіть не в самому факті цієї події чи її масштабі, а в тому, що самі творці цієї історії вказують, що соратники Олександра теж зазнали втрат. Ось їх і слід було б віднести до святих, адже вони загинули в січі! Що характерно, відомі навіть імена полеглих, ось вони: «Новгородцев же пало здесь Константин Луготиниц, Гюрята Пинещинич, Наместъ, Дрочило Нездылов — сын кожевника, а всех 20 человек с ладожанами, или менее, бог его знает».
Чому церква не захотіла канонізувати цих загиблих шкіряників та решту інших – важко зрозуміти. Адже можна було написати ікону «Святий великомученик Дрочило Нездило»? Можна було його зробити його покровителем воїнства російського, заснувати орден Дрочила третього, другого, і першого ступенів, зі срібним листям ріпи. Чому ні?
Коротше кажучи, владімвладімич повільно, але впевнено виживає з розуму і ось-ось зозулька відлетить назовсім, і в росії це супроводжується нестерпним потягом самодержця до мощів та інших артефактів, і починається хвиля канонізацій. Побачимо, хто там стане новими святими. Можливо, це буде Моторола чи Гіві, а можливо, і той давно забутий Дрочило, хто знає?