Авторка перекладу: Світлана
Очевидно, що в тій війні, яку веде курник з Україною, в нього є кілька фундаментальних слабкостей, і як це не дивно, однією з них є формалізація цілей війни. Скажімо так, Україна взагалі не має з цим жодних проблем, бо її дії чітко лежать у рамках простої логіки, а також міжнародного права і навіть традицій ведення війни. Мало того, хто б не намагався інтерпретувати дії України, він не зможе переступити той простий факт, що вона бореться за визволення своєї, міжнародно (зокрема і курником) визнаної території.
Така війна апріорі вважається справедливою, і країна, яка зазнала нападу, не просто має право захищати свою територію, а й зобов’язана це робити. Причому цей обов’язок випливає з того, що не можна створювати прецедентів безкарності агресивних, загарбницьких дій. Свого часу Гітлеру це попустили, і світ вмився кров’ю та місцями – присипав себе ядерним попелом. Тож із цим – усе зрозуміло.
А от у лаптів такої ясності немає і бути не може. Свого часу Лесь Подерв’янський влучно охарактеризував путінський режим як «сц*кливий фашизм» і пояснив чому. Гітлер і взагалі його режим публічно назвав своєю метою – будівництво тисячолітнього Рейху із зазначенням «життєвого простору», яке, на думку Гітлера, мало належати Німеччині. Також він публічно заявив про те, що на цій території буде частково або повністю знищено місцеве населення. Так, це були живодерські плани, але Гітлеру вистачило сміливості прямо та відкрито їх формалізувати.
Прутін, нехай і не в такому масштабі, але робить приблизно те саме, однак не називає ні цілей, ні конфігурації плану. Він постійно розповідає про «необхідність досягнення цілей», а також про те, що «все йде за планом», залишаючи суть цих термінів хиткими і розпливчастими, щоб усі ці його дії не було зіставлено з тим, що робив Гітлер. Він досі, майже через чотири з половиною роки з початку широкомасштабної фази війни і через 12+ років з її фактичного початку, так і не назвав війну війною. Тож визначення Митця тут підходить просто ідеально, ні додати, ні відняти.
І, між іншим, цей путінський страх має всеосяжний характер. Він боїться прямо позначити цілі війни не тільки через зовнішню реакцію на таку формалізацію, а й через внутрішню. Причому саме стадо в цьому випадку є вторинним, бо йому можна згодувати що завгодно і воно проковтне, гучно ляснувши вухами. Йдеться про його найближче оточення, яке володіє значно більшим обсягом інформації, а тому здатне робити неприємні висновки.
Щойно він чітко сформулює ці цілі, включаючи і терміни їх досягнення, одразу ж виникне запитання про те, наскільки вдалося до них наблизитися і як далеко ще рухатись у цьому напрямі. А слідом за цим неминуче вивалиться ціна цього руху в її матеріальному, фінансовому та моральному вираженні, і плюс – у тому обсязі втрат, людських і матеріальних, які довелося зазнати під час цього руху. Звідси виникнуть прості розрахунки того, скільки грошей коштує кожен квадратний кілометр захопленої землі та скільки в цю землю довелося зарити власних громадян. Як наслідок, усе це можна продовжити далі, до тих самих цілей, і побачити, скільки ще доведеться втратити і скільки часу все це може тривати.
(Далі буде)