Уперше опубліковано: 12.04.2017
Авторка перекладу: Світлана
Сьогодні довелося погортати енциклопедії різних країн у книжкових виданнях, і коли натрапляв то на одну, то на іншу коротку статтю, спадало на думку, що в цих зведеннях фактів зібрано десятки тисяч коротких нарисів про різні особистості, предмети і явища, але якось не помічав матеріалу про суть рабства.
Напевно, це неорана цілина для здобувачів дисертацій з різних галузей знань, від історії до медицини. Справді, ми звикли ставитися до рабства як до чогось далекого чи дикого і що обов’язково перебуває поза нашим часом або територією: це було давно, і якщо щось таке і є, то десь зовсім далеко і аж ніяк не стосується нас чи знайомих нам людей, а дарма.
Усі, хто потрапив у лещата російської імперії чи совка, так чи інакше програмувалися під совок. Хтось цьому піддався менше, хтось – більше, а в когось стався остаточний цикл метаморфоз і створення раба було закінчено повністю. Він сам уже просто не хоче бути кимось іншим, йому обов’язково потрібен хазяїн – жорсткий, але справедливий. І потомство цього раба буде таким самим. На відміну від рабів класичних, які мріяли про свободу, ці свободи не приймають органічно. Вона їх лякає та обурює. Їм свобода чужа повністю.
Що характерно, в царські часи був прошарок спадкових правителів, які усвідомлювали себе такими, а всіх інших – рабами. Все було ясно і зрозуміло: раби знали, куди дивитися, а господарі знали, де їхнє стадо. Совок усе змінив. Тонкий прошарок панів пустили під ніж, але його місце ні дня не було порожнім і було зайняте вчорашніми рабами. Вони вибилися в господарі, але при цьому не перестали бути рабами.
Найдикішу систему рабства утвердив товариш Сталін, але він був не лише диктатором, а й рабом. Буквально за кілька місяців до затвердження свого панівного становища в совку, після чергового військового параду на червоній площі, Сосо Джугашвілі був виловлений двома кавалеристами, які стали його забивати і досягли б успіху в цьому, якби Коба не показав чудовий спринт і не сховався за стінами кремля. Жах і рабська натура гнали його до порятунку, і ні тіні величі в ньому не було. Біг дрібний переляканий раб.
За це він ненавидів армію і Троцького як творця армії. Сталін знав, що боки йому м’яли за командою Троцького. Навряд чи це був замах, хоча молодці були гвардійських габаритів, і, не пішовши з низького старту, Віссаріонович міг би залишитися у вигляді свіжого курчати табака. Настав час, і він згадав це Троцькому, а потім – і самій армії. А коли він її зачистив, то на її керівництво ставив м’ясників, які мордували її нещадно, а втрат не рахували. Всі мільйони марно занапащених військових – ціна тих тумаків, які отримав Коба від кількох кавалеристів. У результаті він сформував кастровану армію рабів під керівництвом більш досвідчених рабів, і нести вони могли лише рабство.
Вдруге, вже у зеніті слави, Сталін показав свою сутність у перші дні війни з Німеччиною. Він уже почувався фараоном і тут – бах, все полетіло під укіс. Він чекав, що військові прийдуть по його шкурку і поставлять до стінки. Тому забився в глуху щілину, тільки виставивши з неї вуса. Тож до населення совка звернувся незамінний Славік Молотов. Саме через Молотова Сталін запропонував вийти на Гітлера та підписати перемир’я в обмін на Україну, Білорусію і Балтію. Геніальний вождь і вчитель використав усі галіфе, які були в його норі. І лише через два тижні, коли до нього дійшла проста істина, що рабське населення виявилося ще більш рабським, ніж він припускав, а армія вже нічого не може зробити без хазяїна, він відіправ штани і виринув з промовою «Брати і сестри».
Достатньо згадати, скільки «великоросів» перейшло на бік противника та активно з ним співпрацювало, – від 800 тисяч до 1 мільйона осіб. Такого колабораціонізму історія просто не знає. А, між іншим, не сталося нічого нового: прийшов новий хазяїн, і раб одразу ліг під нього. Все це було багато разів закріплено совком, і зараз ми бачимо наслідки цього.
(Далі буде)